Є, на щастя, люди, для яких обраний у житті шлях є єдиновірним, справжнім покликанням. Саме такою стала життєва дорога для нашої славетної землячки, справжнього Педагога — Ганни Петрівни Ушомирської.
Вона народилася у древньому Звягелі далекого 1935-го року. Успішно закінчила школу, за тим — педучилище, інститут за фахом «Педагогіка та методика початкової освіти».
Якийсь час працювала піонервожатою на Поділлі. А з 1957-го року — майже 40 років — у загально-освітній школі №9. Саме у цьому навчальному закладі сповна розкрився її талант, невичерпний потенціал справжнього педагога. Про це стверджую абсолютно щиро, без будь-якого перебільшення. Бо й досі пам’ятаю (я теж мав щастя навчатися у 1-4 класах саме під її керівництвом) уроки Ганни Петрівни. Уроки, сповнені любові й поваги до кожної маленької особистості. Можливо, саме ті її перші уроки свого часу і мене спонукали отримати ще одну вищу освіту — педагогічну. Тому про вчительське подвижництво Ганни Петрівни Ушомирської можу тепер говорити на професійному рівні. Кожен із моїх однокласників — чи то нинішній чиновник солідного столичного відомства Толя Якимчук, чи то донедавна неперевершений кухар-технолог Люба Титова, чи то знаний у районі педагог Вася Гарбовський — певен, сказав би найкращі слова вдячності на адресу нашої (і не лише нашої) першої вчительки. Здавалось, тепла її ніжного серця вистачало на всіх нас — 36 першачків.
Усі ми зростали у мікрорайоні залізничників. У сім’ях, переважно простих, не вельми заможних. Більшість, через скруту, не могла навіть відвідувати дитсадочків. На перший дзвоник у далекому, проте такому пам’ятному 62-му, прийшли простенько зодягнені, трохи сором’язливі, з широко відкритими оченятами. Мовляв, яке то воно те навчання, і чи не занадто сувора наша вчителька?.. Виявилося, що усі наші побоювання були даремними. Бо вчителька — така миловидна і ніжна, із щирим, материнським поглядом одразу змогла здолати бар’єр недовіри й прохолоди. Та що говорити! Вона і досі пам’ятає імена і по батькові наших батьків, пригадує, приміром, що один з однокласників нашого 1-Б з’явився на навчання не першого, а п’ятого вересня, жартує з деяких наших дитячих витівок… Про все це нещодавно згадували за чашечкою запашного чаю у її такій затишній квартирі. Завітали гуртом, щоб привітати дорогу вчительку з Днем народження, висловити найкращі побажання, подякувати, що навчила головному — бути людьми чесними, порядними, працьовитими, ніколи не коритися труднощам. І її настанови, влучні народні приказки і нині допомагають долати життєві негаразди, тому телефонуємо, коли потрібна якась порада, напутнє слово…
За багаторічну сумлінну працю Г.П.Ушомирська нагороджена багатьма почесними грамотами, у тому числі — Міністерства освіти України. Її ім’я занесене до Книги Пошани міського управління освіти і науки, а портрет — на стенд «Кращі вчителі міста». Невтомному, творчому педагогу присвоєне також звання «Старший вчитель».
Наперекір рокам вона і сьогодні залишається бадьорою, життєрадісною, сучасною. Радіє вісточкам від сина, який мешкає у далекому зарубіжжі, онука, своїх колишніх учнів, колег. А ще дуже любить кросворди, мистецтво. Тож залишайтесь такою, шановна наша, довго-довго.