Також у матеріалах комісії є чимало місця про «шкільний пролетаріят» — сторожа Омельчука Дмитра Купріяновича. Тут сказано, що за розповіддю сторожа, завідуючий школою за відпущені кошти відремонтував собі квартиру, а йому — ні. Коли ще дружина сторожа працювала у завідуючого на квартирі, то стосунки між ним та Івацеком були добрі, а коли перестала, то стосунки стали поганими. Завідуючий школою грубо говорив зі сторожем школи. Як наслідок, сторож подав на нього скаргу до суду. Суд визнав за необхідне прийняти ухвалу: запропонувати завідуючому і сторожу примиритися.
З висновками комісії партбюро погодилося й ухвалило:

1. Зняти завідуючого із займаної посади як соціально-шкідливий елемент у пограничній зоні (стиль викладу збережено — В.В.).


2. Зняти з роботи вчителя Готинського як шкідливий елемент в пограничній зоні й непідходящий для виховання дітей в нашій школі.


3. Вважати неможливим подальше перебування в погранзоні учителя Павленка, жінка якого ходила в Польщу за крамом, за що сплатила штраф.


4. Учительку Рафальську зняти з роботи як дочку справника, вона веде переписку з братом, який нині вчиться в Парижі в університеті.


5. Останні вчителі можуть перебувати в погранзоні. (Стиль викладу довідки комісії збережено — В.В.).

Підписали висновки комісії, з якими повністю погодилося партбюро райпарткому, Німець (голова), Соколов, Борзобагатий, Пелех, Брайман.
Звичайно, не всі названі вчителі були звільнені і відсторонені від роботи, адже педагогічних кадрів бракувало. Очевидно, їх мусили перевести в інші школи, можливо, в інші регіони, як, наприклад, Рафальську О.П., яка ще довго працювала на педагогічній ниві і добилася широкого визнання.
Цікавим є те, що через 40 років (1967 рік — В.В.) колишній директор першої школи Опанасюк П.О. писав у довідці завідуючому міським відділом освіти Конченку Д.М. інформацію, наводячи такі приклади з історії школи: «После изгнания белополяков в помещении нынешней первой школы в 1921 году открыта 5-я еврейская семилетняя трудовая школа. Первым директором этой школы был Пастернак Лазарь Абрамович. Первыми учителями школы были Рафальская Елена Филипповна, — ныне заслуженная учительница УССР…».
На жаль, ті з ветеранів першої школи, які ще залишилися живими, не пам’ятають свою колегу з таким прізвищем, як і те, що вона була Заслуженим вчителем УРСР. (Перше окреме Положення про почесні звання УРСР затверджено Президією Верховної Ради УРСР 26 вересня 1944 року. Цією ж постановою встановлено почесні звання: Заслужений учитель школи УРСР та інші, наприклад, Заслужений лікар УРСР. Почесні звання присвоювалися Президією Верховної Ради за представленням народних комісаріатів і Управління у справах мистецтва при Раді народних комісарів УРСР. Особам, удостоєним почесних звань, вручалися відповідні грамоти Президії Верховної Ради УРСР та Почесний Знак. Позбавлення почесного звання могло бути здійснено тільки Президією Верховної Ради УРСР — В.В.). Навряд чи директор школи Опанасюк свідомо вводив в оману своє керівництво. Дана інформація згадується також через декілька років у довідці наступного директора школи Ігнатюка М.С. завідуючому міськвно. Отже, потрібно було місцевим краєзнавцям надалі проводити ретельні пошуки і з’ясувати, коли ж Рафальській О.П. було присвоєно це високе звання та як вона була відзначена за педагогічну працю.
Вдалося розшукати, що Олена Пилипівна змушена була, вочевидь 1933 року, виїхати в село Кладьківку Чернігівської області, а потім — у смт.Куликівку (нині районний центр — В.В.) зі своєю старою матір’ю та сестрою Антоніною, яка викладала у тамтешній школі французьку мову. (Антоніна закінчила у свій час Новоград-Волинську гімназію і педтехнікум імені Т.Г.Шевченка — В.В.). Завдячуючи завідуючому районним краєзнавчим музеєм у смт.Куликівка Повозному В.Л. вдалося дізнатися, що Рафальська О.П. викладала в Куликівській школі хімію. Була нагороджена за самовіддану працю орденом Леніна. Володимир Леонідович особисто добре знав обох сестер і мешкав поруч із їхньою квартирою в одному будинку. Він писав: «Обидві сестри померли в 1977 році з різницею десь у три місяці. Точної дати поки що не встановив. Могили спробую знайти і сфотографувати. Родичів у них в наших краях не було, мама померла ще в 1932 році і похована в с.Кладьківка Куликівського району (маю свідоцтво про смерть). Цікаво, що всі свої заощадження (а вони були немалими), сестри заповіли на користь держави. Про їхнього брата Георгія я не знаю нічого. Про саме його існування довідався лише після смерті сестер, за життя вони це ретельно приховували. До речі, про батька завжди говорили, що він помер від туберкульозу і похований в СРСР. І ще одне: Олена Пилипівна була нагороджена медаллю «За трудовое отличие» в січні 1954 року».
Із присланих копій автобіографій сестер відомо, що Олена Пилипівна Рафальська закінчила Житомирську жіночу гімназію, з 1913 року працювала вчителькою молодших класів Новоград-Волинської жіночої гімназії; у 1915 році стала студенткою Київського медичного інституту. Провчившись чотири роки, пішла працювати 1919 року вчителькою хімії та біології в Новоград-Волинську об’єднану гімназію. Після її розформування новою владою працювала в місцевому педагогічному технікумі імені Т.Г.Шевченка, в школі №2 і залізничній школі №47. Батько помер у 1921 році від туберкульозу, до революції вийшов у відставку. В 1931 році закінчила Заочний інститут народної освіти при Житомирському інституті імені Івана Франка за фахом «хімія — біологія». В 1932 році виїхала в село Кладьківку Чернігівської області, працювала в місцевій школі вчителем хімії, потім — математики. У 1936 році її перевели у смт.Куликівку на посаду заступника завідуючого школою.