Остання субота листопада в календарі українського народу є Днем скорботи і незгасимої пам’яті про жертви голодоморів, які забрали мільйони життів наших співвітчизників. Своєрідним символом цього дня є запалена у вікні свічка, полум’я якої звертає увагу теперішніх поколінь і нагадує про всіх невинно померлих від страшного, штучно створеного голоду.
Історія українського народу в ХХ столітті сповнена абсолютно неприйнятних для сучасності подій: участь українців у двох світових війнах, перебування у складі Союзу Радянських республік, яке вилилося у масове, часто свідоме і цілеспрямоване, винищення українського народу, спрямоване на його підкорення та стирання національної ідентичності. Події 1932-33 років назавжди стануть найтрагічнішими в історії українського народу, ймення яким — голодомор.
Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин — вбивства голодом мільйонів українців у 1932-1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість — мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей.
У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, але, навіть, у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та, попри всі небезпеки, були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу.
Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.
...В пам’ять про трагічні події, у медичному коледжі на високому патріотичному рівні було проведено низку заходів: урок пам’яті «Розп’ята душа на хресті всесвітньої печалі» підготували заступник директора з виховної роботи Н.О.Мороз, куратор 31 групи В.В.Бистрицький; виховна година «Вогонь скорботи в серці навіки» — бібліотекар В.Я.Михацька та куратор 75 групи З.В.Панасюк; читацьку конференцію «Жнива розпачу Полісся» — куратор 23 групи М.В.Маліновська та Н.В.Немцева, куратор 28 групи. Метою цих заходів є поглиблення знань студентів про голодомор, його причини, перебіг і наслідки, виховання в молоді почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму.
Сучасному поколінню українців складно осягнути увесь трагізм тогочасних подій, свідків яких залишилось дуже мало. Тільки патріотично спрямованим вихованням та формуванням національної свідомості ми збережемо пам’ять про сторінки нашої історії.