«Розводілово»
Андрій подзвонив Ліді (імена в матеріалі змінено) по мобільному і попрохав, щоб та купила свіжоморожене філе червоної риби.
— Чогось юшечки захотілося, — додав чоловік.
— Так у нас же короп є, — на те дружина.
— Я знаю. Але з філе теж непогана виходить. А ще спеції додати — смакота!
— Та добре.
Ліда спочатку купила ті продукти, за якими йшла, а потім уже почимчикувала у рибний відділ.
Відтак розплатилася на касі. Отримала чек.
І все поспіхом, поспіхом…
А за касою Ліду зупинив охоронець. Відвів її вбік.
— Дозвольте, будь ласка, подивитися вміст вашого візка і порівняти його з чеком, — попрохав він.
Ліда здивувалася, але дозволила:
— Якщо у вашому супермакеті такий порядок, то дивіться.
Охоронець починає розсортовувати товар: той, що вибитий у чеку, кладе на стіл для покупців, а той, що не відмічений — у візок.
Ліда округлює очі:
— Що діється?!
— А те, — холоднокровно відказує охоронець, — що ви вчинили крадіжку.
— Як??!
— Оці продукти, що я відібрав у візок, не відбиті у чеку. Отже, ви їх украли.
— Це якась помилка, — ледь чутно промовила Ліда, бо їй раптом забракло повітря. — Треба повернутися до каси і все з’ясувати.
— А тут немає вже чого з’ясовувати, — осміхнувся охоронець. — Ви зробили крадіжку на триста гривень.
— Та не робила я нічого! — нервово викрикнула Ліда.
На шум підійшли ще двоє дужих охоронців.
Один із них, білобрисий, поцікавився:
— Що тут, Діма, відбувається?
«Діма» показав їм чеки.
— Ось ця особа, — додав він, — скоїла крадіжку на триста гривень.
— Ааааа, — посуворівши, протяг білобрисий і веде далі. — Зараз прикинемо. Триста множимо на десять, буде… — три тисячі штрафу! Такі у нас правила.
Ліда ошелешено переводила погляд від одного охоронця до другого. Таке враження, ніби в «дурдом» потрапила.
Та це була не психлікарня. І чоловіки, що оточили її, аж ніяк не скидалися на психічно хворих.
Той же, білобрисий, добиває:
— Або ми викликаємо поліцію. І вас посадять, мінімум на три роки.
Ліда — в сльози. Очамріло водить навколо очима, шукаючи якоїсь допомоги. Й лепече:
— Не треба. Я заплачу.
— Гаразд, — змилостився чомусь білобрисий. — На перший раз заплатите дві тисячі.
— Алло! Андрій! У мене шок!
— Що трапилося, Лідо?!
— Тут така ситуація…
Ліда все пояснила чоловікові. Відтак додала:
— Вони кажуть, що викличуть поліцію.
— Не треба ніякої поліції! — перелякався чоловік і дорікнув дружині. — Треба було чек перевірити! Що вибивають, скільки…
— А я звідки знала?
— Заспокойся. Я беру гроші і їду.
Коли Ліда і Андрій повернулися додому, до них одразу завітала їх знайома — Надія. Дізнавшись, що трапилося з небораками, присоромила їх:
— Ви що, і справді такі тупі? Це ж — справжній «лохотрон»! «Розводілово», як тепер кажуть. Ну ви дає-те-еее! — І знайома слушно додає. — А я б звернулася до поліції!
І Ліда на наступний день пішла в той самий супермаркет. Знайшла начальника охорони.
— Мене обдурили! — заявила категорично. — Поверніть мені мої гроші!
Начальник охорони здивовано звів брови:
— З вами поступили по-людськи. Тобто, зробили добру справу. Не здали поліції. Пожаліли вас. І ось ви як за це платите?. Тим більше, у нас є відеозаписи.
Ліда зачепилася за цю соломинку:
— Покажіть їх мені!
— Це заборонено. Відеозаписи ми можемо показати тільки певним службам. А загалом, приходьте завтра. Працюватиме та сама зміна. — І начальник охорони несподівано повернув розмову в інше русло. — Розберемося, хто брав гроші і за що. Винних, звичайно, покараємо.
Наступного дня Ліда знову з’явилася у тій же торговій точці.
І її ошелешили:
— Які гроші?... Які охоронці?...
— Ось двоє з цих були вчора. Брали в мене гроші.
Білобрисий здивовано знизав плечима:
— Нічого я не брав.
Ліда все зрозуміла, зірвалася на крик:
— Я скаржитимуся!
Начальник охорони спокійно відказав:
— Скаржтеся. Та все одно ви нічого не доб’єтеся. А якщо справа дійде до суду, то ми напишемо зустрічний позов. За наклеп.
І Ліда здалася…
Знайома Ліди і Андрія, Надія, мала таки рацію. Щодо поліції.
А читачам порадимо: перевіряйте чеки в будь-якій торговельній точці, де є охорона. А якщо все-таки потрапите в подібну ситуацію, — не вагайтеся, викликайте працівників поліції.
— Чогось юшечки захотілося, — додав чоловік.
— Так у нас же короп є, — на те дружина.
— Я знаю. Але з філе теж непогана виходить. А ще спеції додати — смакота!
— Та добре.
* * *
Ліда спочатку купила ті продукти, за якими йшла, а потім уже почимчикувала у рибний відділ.
Відтак розплатилася на касі. Отримала чек.
І все поспіхом, поспіхом…
А за касою Ліду зупинив охоронець. Відвів її вбік.
— Дозвольте, будь ласка, подивитися вміст вашого візка і порівняти його з чеком, — попрохав він.
Ліда здивувалася, але дозволила:
— Якщо у вашому супермакеті такий порядок, то дивіться.
Охоронець починає розсортовувати товар: той, що вибитий у чеку, кладе на стіл для покупців, а той, що не відмічений — у візок.
Ліда округлює очі:
— Що діється?!
— А те, — холоднокровно відказує охоронець, — що ви вчинили крадіжку.
— Як??!
— Оці продукти, що я відібрав у візок, не відбиті у чеку. Отже, ви їх украли.
— Це якась помилка, — ледь чутно промовила Ліда, бо їй раптом забракло повітря. — Треба повернутися до каси і все з’ясувати.
— А тут немає вже чого з’ясовувати, — осміхнувся охоронець. — Ви зробили крадіжку на триста гривень.
— Та не робила я нічого! — нервово викрикнула Ліда.
На шум підійшли ще двоє дужих охоронців.
Один із них, білобрисий, поцікавився:
— Що тут, Діма, відбувається?
«Діма» показав їм чеки.
— Ось ця особа, — додав він, — скоїла крадіжку на триста гривень.
— Ааааа, — посуворівши, протяг білобрисий і веде далі. — Зараз прикинемо. Триста множимо на десять, буде… — три тисячі штрафу! Такі у нас правила.
Ліда ошелешено переводила погляд від одного охоронця до другого. Таке враження, ніби в «дурдом» потрапила.
Та це була не психлікарня. І чоловіки, що оточили її, аж ніяк не скидалися на психічно хворих.
Той же, білобрисий, добиває:
— Або ми викликаємо поліцію. І вас посадять, мінімум на три роки.
Ліда — в сльози. Очамріло водить навколо очима, шукаючи якоїсь допомоги. Й лепече:
— Не треба. Я заплачу.
— Гаразд, — змилостився чомусь білобрисий. — На перший раз заплатите дві тисячі.
* * *
— Алло! Андрій! У мене шок!
— Що трапилося, Лідо?!
— Тут така ситуація…
Ліда все пояснила чоловікові. Відтак додала:
— Вони кажуть, що викличуть поліцію.
— Не треба ніякої поліції! — перелякався чоловік і дорікнув дружині. — Треба було чек перевірити! Що вибивають, скільки…
— А я звідки знала?
— Заспокойся. Я беру гроші і їду.
* * *
Коли Ліда і Андрій повернулися додому, до них одразу завітала їх знайома — Надія. Дізнавшись, що трапилося з небораками, присоромила їх:
— Ви що, і справді такі тупі? Це ж — справжній «лохотрон»! «Розводілово», як тепер кажуть. Ну ви дає-те-еее! — І знайома слушно додає. — А я б звернулася до поліції!
І Ліда на наступний день пішла в той самий супермаркет. Знайшла начальника охорони.
— Мене обдурили! — заявила категорично. — Поверніть мені мої гроші!
Начальник охорони здивовано звів брови:
— З вами поступили по-людськи. Тобто, зробили добру справу. Не здали поліції. Пожаліли вас. І ось ви як за це платите?. Тим більше, у нас є відеозаписи.
Ліда зачепилася за цю соломинку:
— Покажіть їх мені!
— Це заборонено. Відеозаписи ми можемо показати тільки певним службам. А загалом, приходьте завтра. Працюватиме та сама зміна. — І начальник охорони несподівано повернув розмову в інше русло. — Розберемося, хто брав гроші і за що. Винних, звичайно, покараємо.
* * *
Наступного дня Ліда знову з’явилася у тій же торговій точці.
І її ошелешили:
— Які гроші?... Які охоронці?...
— Ось двоє з цих були вчора. Брали в мене гроші.
Білобрисий здивовано знизав плечима:
— Нічого я не брав.
Ліда все зрозуміла, зірвалася на крик:
— Я скаржитимуся!
Начальник охорони спокійно відказав:
— Скаржтеся. Та все одно ви нічого не доб’єтеся. А якщо справа дійде до суду, то ми напишемо зустрічний позов. За наклеп.
І Ліда здалася…
* * *
Знайома Ліди і Андрія, Надія, мала таки рацію. Щодо поліції.
А читачам порадимо: перевіряйте чеки в будь-якій торговельній точці, де є охорона. А якщо все-таки потрапите в подібну ситуацію, — не вагайтеся, викликайте працівників поліції.
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні