Хоча губернське правління підтримало пропозицію городничого, а губернський землемір за дорученням міської думи ще 1848 р. відвів дві десятини землі під майбутнє кладовище на міському вигоні, його через бюрократичну тяганину відкрили лише через 40 років, а старе закрили для поховань 1891 р. Кам’яна каплиця, що стояла в римо-католицькому секторі старого кладовища, 1929 р. привернула увагу відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського.
Місцева старожилка Степанида Проховська, 1905 р.н., якій у середині 1990-х років було показано фото Жолтовського під назвою «Церква на кладовищі», розповідала, що ця каплиця стояла на старому християнському кладовищі в центрі міста. У 1920-х роках цвинтар перебував у занедбаному стані, а каплиця слугувала притулком для безхатьків.
У 1930-х роках кладовище зрівняли із землею, а на його місці побудували хлібозавод (підірваний на початку липня 1941 р.). На генеральному плані 1937 р. земельної ділянки, відведеної для будівництва хлібозаводу, на південний захід від виробничого корпусу підприємства є напис «старый сад (б. кладбище)». Далі на південь, за межами хлібозаводу, знаходилися базарна площа та стадіон (у 1942-43 р. тут ховали німецьких військовослужбовців та їхніх поплічників). У 1950-х — 1960-х роках у східній частині колишнього некрополя виникли садиби приватних будинків (нині — домоволодіння №№2-10 по вул.Чернишевського). За спогадами Віктора Коваленка, під час земляних робіт у подвір’ї свого будинку по вул.Чернишевського №10, він натрапив на викладене цеглою склепіння у формі арки. У південній частині некрополя 1962 р. споруджено будинок міськкому компартії (тепер його займає медичний коледж). У західній його частині 1963 р. встановлено антену телеретранслятора. Олександр Сальчук, колишній начальник лінійно-технічного цеху ЛТЦ-913 з обслуговування телеретранслятора, розповідав, що в 1959-61 р. побудовано двоповерховий гуртожиток для працівників підприємства (нині — житловий будинок №25 по вул.Шевченка), а в 1977-79 р. — телевежу. Він чув від ветеранів, що під час риття котловану для спорудження котельні та службового приміщення підприємства будівельники натрапили на склеп. У цій же частині колишнього кладовища 1969 р. зведено новий будинок Держбанку (нині — казначейство). У північній частині до 1990-х років знаходився тир, а біля 2000 р. споруджено молитовний будинок релігійної громади Свідків Єгови.
У старих метричних книгах цей некрополь називається спільним кладовищем Преображенського собору. Відомі імена деяких осіб, які поховані в православному секторі. Серед них — начальник телеграфної станції Микола Дєньгов і старший лікар 11-ї артилерійської бригади Степан Завадський-Краснопольський, які померли у 1874 р. Жоден із надгробків некрополя не зберігся.
ХРИСТИЯНСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ ТРОЇЦЬКОГО ПРИХОДУ
Цей некрополь залишився в пам’яті багатьох містян старшого віку. Він знаходився перед пивзаводом і прилягав до вул.Малої Гутинської (потім — Радянська, нині — Героїв Майдану). Це кладовище не позначено на плані міста 1798 р., нема про нього згадки в описі Свято-Троїцької церкви 1806 р. Але відомо, що на цьому місці 1833 р. на кошти відставного унтер-офіцера Таророва була побудована кам’яна кладовищна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка була приписана до Троїцького приходу. У рапорті новоград-волинського городничого від 1855 р. повідомляється, що відстань від цього цвинтаря до житлових будинків становить лише 25 саженів. 1921 р. прочани Свято-Троїцької церкви і містяни, які мешкали в межах її приходу, звернулися із заявою до повіткомунгоспу про відведення землі під кладовище біля шкіряного заводу Файгенгольца по Малогутинській вул., яка належала цій церкві. Передбачалося складання кошторису на спорудження огорожі та сторожки на новому кладовищі, однак нове приходське кладовище у подальших документах не згадується, а поховання на існуючому цвинтарі тривали приблизно до початку 1930-х років.
С.Проховська згадувала, що у першій половині 1930-х років частина надгробків із цього некрополя використовувалася як фундамент для спорудження, так званого, Будинку лікарів (будинок з округлим кутом на розі вулиць Героїв Майдану та Івана Франка). За непідтвердженою інформацією, у 1944-45 р. на кладовищі Троїцького приходу тимчасово ховали червоноармійців, які загинули під час визволення міста або померли від ран у госпіталях. 15 квітня 1966 р. у місцевій газеті «Радянський прапор» з’явилося таке оголошення: «На підставі рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради депутатів трудящих за №176 від 1 квітня 1966 року старе кладовище по вул.Радянській ліквідується. Громадянам, які бажають перенести останки своїх родичів, похованих на цьому кладовищі, дозволяється перенести їх на діюче кладовище по вул.Чехова, 9».
Частина надгробків була перенесена на нове християнське кладовище, решта — повалена або скинута з урвища до річки. Люди старшого віку досі згадують скульптурний пам’ятник у вигляді ангела, верхня частина якого була зроблена з білого мармуру, а нижня — з чорного каменя. За переказами, цей надгробок молодий чоловік із багатої родини присвятив своїй коханій, котра передчасно пішла з життя через нещасне кохання: його батько не погодився на шлюб сина з бідною дівчиною. На жаль, цей пам’ятник зник у невідомому напрямі. Нинi на мiсцi кладовища знаходиться пустище (завдовжки біля 100 і завширшки біля 50 м) з кiлькома перевернутими надгробками. Над урвищем, біля порожнього п’єдесталу на склепі тривалий час лежав надгробок з епітафією, більшу частину якої можна розібрати: «Здесь покоится прах Петра Георгиевича подполковника Здаевского, убитого .. августа 1914 г. в Галиции. Перевезен и погребен здесь ...».