З передової військовослужбовці часто повертаються іншими людьми. Вони — мужні та сміливі, але водночас потребують підтримки й розуміння. Важкий досвід на кожного впливає по-різному. Хтось накривається куполом ментальних проблем та уникає спілкування навіть із близькими, а хтось прагне контакту з іншими, хоче бути почутим або просто висловити почуття.

---

Не бути байдужими

Маємо пам’ятати, що cпільні зусилля українських захисників дозволяють нам продовжувати життя в режимі «майже нормально»: закінчити навчання в університеті, ходити на роботу та жартувати, відзначати дні народження.

Тож, не можна проявляти байдужість, якщо раптом на вулиці до вас підійшов військовослужбовець із проханням поговорити. У такій ситуації може увімкнутися механізм реакції уникання та захисту, захочеться сховатися від проблеми. Це бажання необхідно пересилити. Якщо у вас є час, виділіть кілька хвилин для розмови. Уточніть, що сталося і дайте людині висловитися.

Не говорити що-небудь

Слухати військовослужбовця може бути морально важко. Проте, слова про кров, каліцтва та смерть варто сприймати спокійно, наскільки це можливо. Особливо, якщо людина говорить про це з емоціями. Не йдеться про вдавання байдужості, і в жодному разі — не про фрази на кшталт «усе буде добре». Іноді достатньо максимально уважно вислухати і запитати, як можна допомогти.

Надайте підтримку

Людина, яка звертається до вас, бо їй погано, очевидно, очікує на підтримку. Можливо, хоче почути слова втіхи або просто хоче обіймів — дайте це їй. Будь-яка допомога — чи це пройтися разом, чи обговорити щось, — буде важливою. Вислухайте, розкажіть про власні переживання. Нам усім важко, тож треба підтримувати одне одного.

За матеріалами з мережі підготувала Юлія КЛИМЧУК