Важко сказати, з якої причини Ігор відростив довге волосся і почав незвично одягатися. Може, для того, щоб привернути до себе увагу, або, може, наслідувати своїм музикальним чи кіношним кумирам? Але у великих містах такі люди мало примітні. Інша справа — маленькі містечка, райцентри... У них молодий чоловік з незвичайною зовнішністю неоднозначно сприймається місцевими мешканцями. І реакція на нестандартний «прикид» не завжди позитивна.
Однак Ігорю подобалося, як його зовнішній вигляд справляє враження на оточуючих, подекуди викликаючи у декотрих легкий шок.
Якось вечором Ігор вирішив перекусити в одному кафе. Коли він уже збирався йти, до залу ввійшло двоє чоловіків (як пізніше з’ясується, вони нещодавно побували в зоні).
Ці двоє одразу привернули увагу Ігоря.
— Диви, Ваньок, — недобре кинув один з них, — які патли бабські відростив і в які шмотки нарядився! Врізати йому, чи що? Може, тоді кумекати почне: що мужику хорошо, а що — ганьба?
Друг брезгливо скривив губи:
— Не зараз, Мішаня. Не треба шуму. Почекаємо, коли це падло вийде.
Ігор нічого не підозрював. Доїв морозиво, випив каву і вирішив перед тим, як піти, відвідати туалет.
Колишні зеки перезирнулися. Пішли слідом.
Так званий Ваньок, завжди носив із собою ніж. Значна холодна зброя завжди лякала його «співбесідників». Тому останні завжди терпіли побої і знущання зека, сподіваючись, хоч і втративши здоров’я, лишитися живим.
Мішаня ніколи не заважав приятелю проводити «виховну роботу». Часто і сам залюбки брав у цьому участь.
Колишні зеки ввійшли слідом за Ігорем. Зачинили двері й одразу взялися за «виховання».
— Ну що, патлатий! — прошипів Ваньок і тут-таки зацідив Ігоря в обличчя.
Хлопця, котрий од несподіванки впав на підлогу, били з двох боків.
Ваньок вихопив ніж і його лезо приставив до горла Ігоря.
— Ану, виродок, у темпі знімай кросівки! А то кадик виріжу!
Ігор виконав наказ, сподіваючись, що здоровані, бачачи його поступливість, залишать його у спокої.
Проте гевалам було начхати на ті кросівки. Для них найголовніше — показати Ігорю його місце у цьому «суспільстві», яке, на їхню думку, було справедливим.
— Що за патли?
— Що за шмотки?..
Досхочу познущавшись ще, «вихователі» з почуттям виконаного обов’язку, забралися з туалету.
— Поп’ємо пивка, — запропонував на дворі Ваньок другану.
Але той відмовився:
— Не можу.
Ваньок наїжачився:
— Не поняв! Ти чого?
— Сьогодні у матері день народження, — сказав Мішаня. — Вже всі родичі зібралися. Обіцяв бути.
— Ну лади, — Ваньок подав руку на прощання. — Завтра зізвонимося. Десь так о дванадцятій.
«Зізвонитися» не пощастило. Вже через кілька годин колишні зеки «розмовлятимуть» зі слідчим.
На суді хулігани запевняли, що все, що сталося, було невдалим жартом. Мовляв, вони просто хотіли полякати хлопця, але той не зрозумів жарту і з кулаками кинувся на них. Через те вони змушені були захищатися…