Новоград-Волинський чи Новоград-Волинськ — повітове місто Волинської губернії, назване так офіційно указом імператриці Катерини від 16 травня 1796 р., раніше — Звягель — ця назва до цих пір зберігається. Розташований на лівому березі р.Случ, при усті р.Смолка, під 50036' північної широти та 45018' східної довготи, у 82 верстах від Житомира.
Случ своїми скелястими і гористими берегами чудово прикрашає місто, а добрий сток води дає можливість підтримувати його, незважаючи на брак мостових на кількох вулицях у належному стані. Це місто від усіх повітових Волині відрізняється чистим і здоровим повітрям.
Київсько-Брестське шосе, перед відкриттям залізниці Київ-Брест, одна з головнійших артерій, що з’єднувала Росію із Західною Європою, проходило через центр міста і пожвавлювало Новоград-Волинський. Річка Случ — судноплавна саме від цього пункту, надавала можливість окрузі доброго збуту сільськогосподарської продукції, а головне — лісоматеріалів у Гданську і Мемелі (Клайпеді — прим. перекл.), що позитивно впливало на добробут міста і округи. Тільки що побудована залізниця Київ-Брест (дільниця Бердичів-Шепетівка введена в дію у 1872 р. — прим. перекл.), нанесла вагомий збиток жвавості і руху торгівлі міста. Проходячи у 50 верстах від Новограда (найближча станція Полонне) вона підірвала водну торгівлю Звягеля і округу — з торговельних і промислових міркувань залізниця залишилася на далекому плані.
Наявне у Новограді 2-х класне повітове училище є єдиним навчальним закладом, а досить погана фабрика екіпажей, декілька шкіряних заводів, маслобійня, пивоварний завод — є єдиними представниками міської промисловості. Всього було 13 фабрик, на яких працює 85 робітників, виготовляючи на 108895 рублів продукції (у 1880 р.). У місті, крім повітової влади, знаходяться міський магістрат (дума), мировий суд, волосний комісар (мировий посередник), поштова станція, 4 лікаря, посудна каса. Місто нараховує 9340 мешканців, у тому числі 4000 євреїв, біля 700 будинків, 182 магазина.


У 1766 р. було у Звягелі 379 будинків, від яких сплачували чинту (чинш), а прибуток міста у 1765 р. складав 11082 злотих польських. Після пожежі 1775 р. у Звягелі залишилось тільки 234 будинки. (Великі збитки від пожежі примусили магістрат створити у місті пожежну команду – прим. перекл.)
Видатних і старовинних будівель Новоград не має, є публічний сад у центрі міста, невеличкий та досить погано доглянутий, дві православних церкви, одна мурована, друга — дерев’яна.
Костел католицький, парафіальний, мурований, який можна віднести до однієї з найчудовіших святинь на Волині. Сама споруда та її величина викликають до себе увагу. Прикрашають його внутрішні стіни довершені фрески одного з вихованців Романівської школи глухонімих (Ігнатовського — прим. перекл.), яким створено увесь інтер’єр костелу. На нещастя, фрески скоро мають перетворитися на білі стіни, тому що у багатьох місцях пошкоджені, а при реставрації костелу не вистачить коштів прихожан на відновлення фресок (скандально-знаменита реставрація цих фресок на початку 90-х років ХІХ століття чудово описана в оповіданні І.Бабеля «Пан Аполек» — прим. перекл.). У подальшому привертає увагу у Звягельському костелі статуя розіп’ятого Христа у алтарі, чудово вилита, вставлена у нішу, освітлену прихованими вікнами з жовтого скла, що справляє велике враження (цікавий художній опис костелу є і в іншому оповіданні І.Бабеля «Костел у Новограді»). Костел цей під назвою Воздвиження св. Хреста, вознесений з каміння у 1600 р. (легенда, див. газету «Звягель-Інформ» далі «ЗІ», №22 від 30.05.2008) Анною-Алоїзою з кн. Острожських-Ходкевичивою, був у 1651 р. (точніше, у 1649 р. — прим. перекл.) під час війн Хмельницького спалений і знищений.
Кн.Єжі-Олександр Любомирський у 1726 р. відреставрував його, але й він, як дерев’яний, при пожежі був знищений (за даними В.С.Ваховського рештки розібраного костелу були використані при будівництві храму у Піщеві — прим. перекл.) Врешті у 1753 р. був закладений фундамент (точніше стіни — прим. перекл.) під новий кам’яний костел, а у 1766 р. збудовано кам’яний храм старанням пробста (старшого ксьондза — прим. перекл.) каноніка луцького Йозефа Карпинського, який був освячений у 1778 р. єпископом луцьким Комарницьким.
З пам’яток старовини заслуговують увагу руїни укріпленого замку, закладеного при кн. Костянтині Острожському у 1507 р., з якого більшу частину башт і стіни з усією округою знищив у 1648 р. полковник Кривоніс (неточно, це зробив у 1649 р. К.Пшіємський зі своїм польським військом — прим. перекл.). Потім замок був повністю або частково відреставрований, досить, що кн. Єжі-Олександр Любомирський привілеєм 1731 р. поклав обов’язок на місцевих ремісників «…мати добрий мушкет з метою оборони замку. З опису міста, зробленого 24 березня 1766 р., який знаходиться в актах колишнього Новоград-Волинського повітового суду, видно, що замок був навкруги обнесений мурованою стіною з бастіонами (точніше, мав один бастіон, одну бастею і одну башту — прим. перекл.), але кн. Любомирський (Станіслав — прим. перекл.) воєвода Брацлавський у грудні 1765 р. дозволив місцевому ксьондзу розібрати частину кріпосних стін задля використання їх для новозбудованого костелу. Заключну руйнацію наніс молот муляра у нещодавні часи — у 1864р. та 1865 роках, коли на древньому замковому детинці над самим урвистим берегом Случі побудована православна церква (новий Преображенський собор — прим. перекл.). Тепер залишились лише залишки обвідної стіни з однією баштою. (Опис замку у 1699 р. див. «ЗІ» №12 від 21.03.2008 р.).
Ратуша у центрі ринку ще зовсім нещодавно несла на собі риси віддаленого минулого, зараз реставрована, точніше, перебудована на два двохповерхових чотирикутника, позбулась башт і брам, замість них у теперішній час розташовані на першому поверсі ряд єврейських магазинів, на другому — приватні квартири (зараз на місці ратуші, знищеної під час Громадянської війни — площа перед Палацом культури, залишилась тільки частина підвалів — прим. перекл.).


Про історію міста небагато можна розповісти. Існують згадки, що у ХІV ст. волость Звягельська належала якомусь князю Василю, потім у часи кн. Литовського Олександра бачимо його у володінні кн.Андрія Звягельського, пізніше Звягель являв собою коронну власність. Потім Звягель у нагороду за заслуги був дарований маршалку землі Волинської, гетьману кн.Костянтину Острозькому, як видно, з привілею короля Сигизмунда І, виданого у Мельнику 26 грудня 1507 р. 11 індикту (тобто, 6 січня 1508 р. за новим стилем — прим. перекл.), привілею той з метрики Літовської (114, стор.373) надрукованої Ліпінським у «Starozitnie Polsce» (т.ІІ стор.140).
Зусиллями кн.Костянтина Звягель ( у привілеї — «маєток» — прим. перекл.) перейменовано у містечко, та був закладений фундамент укріпленого замку. Після смерті князя-маршалка Звягель перейшов до його сина, також Костянтина (Василя-Костянтина, див «ЗІ» №№10, 11 від 7, 14.03.2008 р. прим. перекл.), потім — до онука, кн. Олександра, дочка якого Анна-Алоїза внесла Звягель у якості посагу у дім Ходкевичів. Після її смерті, так як вона була бездітною, Звягель за правом спадщини перейшов у дім кн. Любомирських (кн. Софія Любомирська була рідною сестрою Анни-Алоїзи — прим.перекл) і залишався у цьому роду ще до 1796 р. Ще у 1775 р. бачимо його у володінні кн. Каспра. Від доньки якого, одруженої з Протом, графом Потоцьким (на момент продажу вже за графом Валеріаном Зубовим — прим. перекл.), місто Звягель з 300 десятинами землі (тобто 328 га — прим. перекл.) у 1796 р. купив уряд за 333579 рублів асигнаціями з метою утворення у ньому губернського центру, що, між іншим, з різних причин не було виконано (офіційно він був їм з 1796 по 1804 роки — прим. переклад.). Трансакція (тобто угода, що супроводжується взаємними поступками — прим. перекл.), на цей продаж заключена через генерала-сенатора Тімофія Тутомліна 13 квітня 1796р.
У часи між 1648 і 1656 роками Звягель дуже постраждав від козацьких війн. Багаточисельні кургани у його окрузі зруйновані, наприклад, на полях шляхетського села Сусли, розташованого у трьох верстах від Новограда, у деревнях Юрковщина (родовий маєток Л.Рокосовського — прим. перекл.), Городищах, де є виразні сліди оборонних валів (Городище — прим. перекл.), кам’яні хрести і багаточисельні кургани (Юрковщина — прим. перекл.), ще не досліджені археологами.
Парафія католицька рівненського деканату, 5978 вірних, фіміам (тобто проводилося богослужіння – прим. перекл.) у Чернецькій слободі нині Лебедівка — прим. перекл.) там же цвинтар, каплиці на цвинтарях парафіяльних у Пилиповичах, Горбаші, Юрковщині, а раніше — у Орепах і Курмані (нині Тернівка — прим. перекл.).