У листопаді 2009 року минає сімдесят років від дня смерті Оржевської Наталії Іванівни, неординарної особистоті на теренах Волинської губернії і Новоград-Волинського повіту зокрема. Голова Волинського губернського і Новоград-Волинського повіту товариства Червоного Хреста, голова опікунської ради громади сестер-жалібниць, голова правління товариства боротьби з дитячою смертністю — цей перелік діянь Наталії Іванівни на теренах благодійництва можна продовжити. І все це вона робила безкоштовно, незважаючи на буремні соціальні зміни, які зазнала країна в першій третині ХХ століття.
Народжена у відомій князівській родині з багатьма традиціями, внучка відомого декабриста Федора Шаховського, вона десять років поспіль була фрейленою імператорського двору, була знайома з багатьма особами з вищого світу Російської імперії, з письменниками і митцями. А ще Наталія Іванівна була гарною жінкою, чиєї руки добивалися молоді нащадки знатних родин. Утім, видана була вона заміж за людину статечного віку, шефа жандармського корпусу Російської імперії. І батько, і чоловік Наталії Іванівни, як кавалери низки російських орденів, користувалися не лише орденськими пільгами, але й мусили робити згідно з орденськими статутами певні відрахування на соціальні потреби суспільства.
Так, у складі Житомирського Благодійного товариства, яким керував губернський предводитель дворянства С.А.Уваров, знаходимо під 1892 роком прізвища командира дислокованого на Волині 11 корпусу князя І.Ф.Шаховського та генерал-лейтенанта П.В.Оржевського. Саме під впливом цього товариства, а потім і брата Дмитра Івановича, розпочалася громадська благодійна і просвітницька діяльність Наталії Іванівни Оржевської. Вона з 1797 року тривалий час очолювала Новоград-Волинський повітовий комітет Російського Червоного Хреста, стояла біля відкриття стаціонарної амбулаторії на землях свого помістя у Новій Чарториї; за її фінансовою допомогою і наполяганням було відкрито у січні 1900 року також перший стаціонарний будинок Новоград-Волинської міської лікарні, що зберігся до нинішнього часу.
Наталія Іванівна була почесною попечителькою створеного ще 1869 року Новоград-Волинського міського двокласного училища, яке тривалий час разом із підготовчим відділенням вважалося одним із кращих у Волинській губернії. Архівні документи свідчать, що Н.І.Оржевська ретельно займалася питанням добору вчительських кадрів для міського училища, їх житловими умовами, допомагала в придбанні підручників та методичних посібників, відвідувала уроки, бувала на екзаменах, особливо з російської словесності і літератури, історії, німецької та французької мов. Бідні учні з нашого міста і повіту, які виявили особливу старанність у навчанні, отримували від неї іменні стипендії.
Особливо багато зробила Н.І.Оржевська під час трагічних подій голодних 1932-1933 років. Очолюючи Свято-Миколаївське благодіяльне братство Руської православної Церкви в Житомирській області, Наталія Іванівна надавала фінансову допомогу, яку вона отримувала з-за кордону, а також допомогу продуктами не лише членам громади, сім’ям репресованих священиків, що в той час було неабияким мужнім вчинком, але й іншим нужденним людям.
Доля склалася так, що власних дітей Наталія Іванівна не мала. Тому усю свою нерозтрачену материнську любов і турботу віддавала чужим дітям. Хоча навряд чи доречно вживати тут вираз «чужі діти». Для цього слід лишень прочитати окремі приватні листи Наталії Іванівни, що дивом збереглися.
Померла Н.І.Оржевська в Казахстані, куди вона виїхала разом із племінницею Наталією Сергіївною Шаховською, засудженою на п’ять років за «антирадянську агітацію». В Росії діє благодіяльне товариство імені Наталії Оржевської, випущено книги, альбоми і фільми, присвячені її подвижницькій діяльності.