Хтось не уявляє свого городу без картоплі, а Клавдія Леонідівна Карплюк — без приколів. У базарний недільний день біля паркану її з чоловіком оселі збирається справжній аншлаг. Головні герої шоу на городі — колоритні українці Галя (котра «несе воду») та Іванко (той, котрий «барвінком в’ється»). Все, як у пісні, навіть веселіше…
Язик не повертається назвати Галю та Іванка опудалами — настільки симпатична і душевна «пара», що навіть серед людей таких не завжди зустрінеш. По-перше, вони, як і належить справжнім українцям, — у вишиванках, усміхнені та працьовиті. По-друге — своїм виглядом дарують стільки позитиву, що пройти повз і не усміхнутися, — просто неможливо. Усе — завдяки фантазії однієї нашої городянки, котра спромоглася на маленькому клаптику землі створити безліч несподіваних цікавинок:
— Років шість вигадую поміж квітами усілякі дива, — усміхається Клавдія ­Карплюк. Жінку навіть не здивував той факт, що одного дня, без попередньої домовленості, ми із фотокореспондентом (котрий, до речі, й помітив на городі дивні постаті у вишиванках) з’явилися у неї на порозі. Не встигли ми познайомитися, як біля паркану спинилася ще якась жіночка, запитавши, чи можна подивитися на незвичайну красу.
— Цьогоріч ледве дочекалася весни — стільки задумів хотілося втілити! — розповідає господиня-вигадниця. — Для Галі змайструвала віночок, приміряла на себе. Одяг їм пошила з рушників, одягнула перуки, замість відер на коромислі — кошики з квітами. Головне, що людям подобається!
Симпатії просто так не завойовуються. Окрім солодкої української парочки, довелося потрудитися і над іншими ідеями. На подвір’ї є саморобний ставочок, де крокодили мирно плавають поряд із качками, поодаль у гнізді примостилася пара лелек із лялькою — традиційним лелечим кіндер-сюрпризом. Є й інша прикольна компанія — біля води чудернацький рибалка ніжиться під сонечком у компанії двох африканських смуглянок Гіти й Зіти. Це тріо, до речі, приїхало до нас із-за кордону… у якості секонд хенду. А звягельський креатив дав їм путівку у друге життя, ще й таке, котрому можна по-доброму позаздрити — непогано ж у приємному товаристві й за улюбленими клопотами проводити вільний час.
Тут, що не крок, то неспо­діваний сюрприз: на одному камінці гріє пузце жабка, на іншому — витинаються змії, біля яскравих мухоморів примостилася заяча родина. У травичці — і червоні «сонечка» у чорну крапочку, і павучки. Із пеньочка, привезеного з Івашківки, господарі зробили черепаху, а камінь з Криму став печерою для мешканців морського світу. Звісно, усі герої цікавого подвір’я — штучні, але деяких, з першого погляду, цілком можна сприйняти за реальних.
Із кримським каменем взагалі окрема історія: Клавдія Леонідівна привезла його з літнього відпочинку замість традиційних сувенірів. Чоловік, зустрівши її з поїзда, дуже допитувався, чому валіза така важка. Втім, кмітлива жінка перестрахувалася: «Розповім вдома», — відповіла. Михайло Петрович камінь доніс, тепер географічна карта на подвір’ї (то звідти щось привезли, то ще звідкись) тішить очі господарів та гостей, даруючи усім без винятку позитивні емоції та гарний настрій. Та й не було б усього цього, якби чоловік не підтримував господиню-фантазерку: то землю мішками возить на легковій автівці, то замість Іванка перуку на собі приміряє…
У 2005-му Клавдія Карплюк стала переможницею конкурсу «Моє квітуче місто». І це не дивно — різні місцеві історії є свідченням того, що люди, закохані у квіти, мають неосяжну фантазію. Торік ми, зокрема, розповідали ці історії з життя новоградських квіткоманів у конкурсі «Квітуче подвір’я». Сподіваємося, до креативних і непосидючих городян долучаться й інші вигадники, котрим є чим нас здивувати. Тож чекатимемо на ваші приколи, шановні читачі, аби розповісти про них іншим. Давайте дивувати один одного, роблячи наше місто барвистим та усміхненим!