В одному із сіл був убитий чоловік, котрий називав себе народним цілителем. Головною ж новиною стало те, що прізвища жертви і затриманого виявилися однаковими…

— Не дивись, сину, що батько твій сьогодні п’яний, — говорив Олег сину Вадиму. — Батько п’є з розумом. Я п’ю, але про справи не забуваю. Розумієш?
Чотирнадцятирічний підліток кивнув головою, а Олег продовжив монолог:
— Це сьогодні в мене грошей мало, а завтра я все це погане село купити зможу!
— Ти мені ліпше мотоцикл купив би, — попрохав Вадим. — А то у всіх хлопців є, а я пішки ходжу.
Хлопець знав, що його батько інколи і справді буває казково багатим. Тільки, як правило, після цих моментів наступав арешт і чергова відправка в тюрму.
Тривалі від’їзди батька мати в дитинстві пояснювала сину тим, що він знаходиться в експедиції. Проте, коли Вадим виріс, дурити його стало неможливим.
Сам Олег ріс у селі головним хуліганом. Здоров’ям його Бог не обділив. Служив він у десанті, і коли повернувся, то ніхто не міг встояти проти його голубого берета, хвацько зсунутого набік.
Олег вибрав найкращу дівчину, котра родила йому сина. Але сімейне щастя тривало недовго.
Звиклий брати все, що йому хотілося, Олег забажав забезпечити сім’ю у стислі строки. Коли його арештували за пограбування магазину в сусідньому селі, молода дружина ще вірила: все було помилкою, і з колонії Олег повернеться іншою людиною.
Він і справді повернувся іншим. Вважаючи себе несправедливо ображеним, він знову вдався до злодійства. І незабаром знову загримів за грати. Коли сину виповнилося чотирнадцять років, його батечко вже мав за спиною кілька строків і звання злодія-рецидивіста.
Олег так і не купив синові мотоцикл, але Вадим узяв його сам, угнавши у ровесника. Триденне катання по околицях закінчилося для хлопця умовним покаранням.
До того часу Олег відсидів новий строк і почав наставляти Вадима:
— Хто ж так робить, дурню? Якщо угнав, — розбери на частини, продай потихеньку. Так і назбираєш собі на сталевого коня.
Не зупинившись на теорії, Олег узявся за практичне навчання й одного разу повів спадкоємця на «діло». Батько із сином на пару «підломили» найближчий магазин і разом загуляли. Певна річ, гулянка завершилася швидко.
Материнському горю не було меж, коли в чергову «ходку» пішов не тільки батько, а й син…

В очікуванні обідньої перерви Олег лежав на траві, заховавшись за стінкою старої ферми. Від нічого робити він листав обідрану книжку, яку відшукав серед сміття.
«Фітотерапія» навряд чи могла надовго зацікавити увагу бувалого «вурки», однак Олег раптом захопився книжкою настільки, що навіть завзявся повзати на чотирьох у пошуку лікарських рослин.
За сорок кілометрів од рідного села Олега занесла безвихідність. Йому «стукнуло» п’ятдесят, коли померла дружина. Він хоч якось намагався налагодити побут, що похитнувся, і заліз до дачного будинку, але заробив тільки три роки колонії.
Звільнившись, знайшов свій дім у повному запустінні. Вадим відбував черговий строк.
На роботу в рідному селі ніде не брали, Олег відправився на пошуки нового життя.
В іншому селі Олег влаштувався слюсарем, виділили старий будинок, що пусткою тулився до лісу.
Життя на новому місці налагоджувалося важко. Олег продовжував пиячити, і його хотіли звільнити.
І тут сталося диво. З допомогою картинок у книжці Олег відшукав кілька цілющих рослин, власноручно приготував із них відвар. Потім навіть збігав на поле за село і вивісив у себе в дворі лікарський збір для просушування. Нове хобі так захопило Олега, що його таки звільнили.
— Ну, і біс з вами! — заявив він, ­отримуючи мізерні розрахункові. — Тепер я всіх лікувати буду і обійдуся без ваших подачок!
Тоді це всерйоз ніхто не сприйняв. Дива почалися через кілька тижнів, коли колишній слюсар несподівано гоноровито пройшовся селом у вишиваній сорочці, підперезаній плетеним шнурком.
— У тебе, Олежику, мабуть, дах поїхав? — зі сміхом поцікавилися колишні приятелі-випивохи.
— Астральний поклик, хлопці, я почув, — цілком серйозно відповідав Олег. — Мені відкрилися таємниці всіх рослин, а також способи лікування від будь-яких хвороб.
І знову Олега всерйоз не сприйняли. Проте було помічено: Олег перестав пити і всі сили віддає рослинам.
Спочатку до оселі цілителя прийшла одна бабця. Вона отримала відвар і раптом оголосила, що позбулася ломоти в суглобах. Другій бабусі Олег дав щось проти болі у шлунку.
Так до новоявленого знахаря почала йти перша клієнтура і перші гроші. Люди вірили в те, що майже всі цілителі в минулому були великими грішниками.
Олег будував великі плани на майбутнє, та не могли вони збутися: в рай не пускали старі гріхи.

Пізній стукіт уночі не розсердив Олега. Він вирішив, що заявився черговий відвідувач, і з поважним виглядом пішов відчиняти. На порозі стояв коротко стрижений чоловічок у короткому піджаку. Він чомусь широко всміхався. Олег не відразу впізнав рідне чадо. Лише коли Вадим, смикнувшись назустріч, міцно обійняв батька, той знічено пробурмотів:
— Ти?
— Я, батя. Насилу тебе відшукав, — Вадим протупав до кімнати і обдивився навколо. — Справді екстрасенс! А мені, коли сказали, що ти чародієм зробився, — я не повірив. Це з твоїм-то минулим! Хохма!
— З минулим покінчено, — Олег дивився, як синок безцеремонно мацає магічні речі. — Тобі також раджу зав’язувати.
— Хто б говорив! Ти би, батя, спочатку нагодував-напоїв, а вже потім це фуфло гнав. Я ж тебе знаю: або так або так шахраювати будеш. Накривай на стіл!
Олег із великим небажанням поплівся на кухню. Їжею Вадим, певна річ, не задовольнився, і цілителю довелося бігти за самогоном для гостя.
Олег ще сподівався випровадити сина, але той, випивши, розлігся на ліжку.
— Мабуть, гроші лопатою гребеш, батя? — заговорив він, пускаючи в стелю дим. — Цілителі, я чув, нині у великій пошані.
— Та який я цілитель? — зітхнув батько. — Тільки починаю. Кілька бабусь приходило. Так вони яйцями та салом розрахувалися.
— Не прикидайся шлангом!
— Гаразд, спи. Завтра поговоримо.
— Та ні, зараз! — Вадим скочив із ліжка. — Я тільки з нар! Голий-голісінький!
— Ну, так влаштовуйся на роботу. Чим зможу — допоможу.
— А чим зможеш? — син упритул наблизився до батька і зміряв його палаючим поглядом. — Скільки зі своїх тисяч відвалиш?
— Які тисячі, сину? Сам із хліба на воду перебиваюся!
Вадим несподівано саданув батька кулаком у щелепу, і той звалився зі стільця на підлогу.
— Я тобі зараз покажу і хліб, і воду!
Вадив зібрався копнути цілителя ногою під ребра, однак Олег від злості згадав бувалі навики. Він відкотився вбік, скочив на ноги і схопив коцюбу, що стояла біля пічки. Вона зі свистом розрізала повітря коло обличчя Вадима. Молодість виявилася сильнішою за досвід. Синові вдалося вирвати коцюбу, і через кілька секунд цілитель зі спадкоємцем покотилися підлогою, перевертаючи меблі.
Олега підвела випадковість. Він спіткнувся об стільчик і впав. Підвестися встиг лише на коліна. Вадим скористався моментом, щоб озброїтися табуретом. Ним і вдарив по голові батька. Олег намагався прикритися руками і репетував про пощаду, але зупинити сина було вже неможливо.
Вадим не заспокоювався до того часу, поки табурет не розлетівся на шматки. Не звертаючи уваги на батька, котрий лежав у калюжі крові, син почав шукати жадані тисячі. Знайти вдалося кілька сот гривень. Вадим спробував допитати батька, але, коли зрозумів, що сенсу з того немає, підняв з підлоги ніжку табурета…
Вадима затримали в придорожньому кафе, де він зчинив бійку із сусідом по столику, також колишнім «зеком». Наразі триває слідство.