Ця кімната швидше схожа на акваріум. Щоправда, замість чудернацьких рибок тут мешкає звягельчанка Лілія БОРИСЮК. Три роки тому вона посадила плющ, а сьогодні рослина настільки комфортно почувається тут, що обвила тоненьким гіллям не лише стелю та стіни. Щоб пройти через кімнату, господині доводиться розсувати руками листя, наче в африканських хащах. Було навіть таке, що лікарі швидкої, приїхавши на виклик, не могли потрапити до кімнати — рослина не пускала.
— У мене завжди квіти ­добре росли, — посміхається Лілія Петрівна. — Колись мати давала мені вазони, щоб у мене в хаті розрослися і пустили квітки, а тоді собі забирала. А цей плющ полюбив мене настільки, що росте не по днях, а по годинах — довелося нещодавно обрізати стільки, що аж шкода було. Людям даю паростки, але чомусь у них так не розростається. Навіть у просторих і світлих кімнатах такого результату ще ні у кого не було…
64-річна жінка розповіла, що мешкає на самоті. Донька — у Росії, онуків поруч немає. «Ось і бавлюся собі сама», — говорить. У кімнаті облаштувала куточок дикої природи — надворі зима, а вона «приютила» у своїй оселі диких гусей, оленів та інших звірят, котрі стали для неї друзями.
Дивакуватий характер Лілії Петрівни відомий усім, з ким вона працювала колись на швейній фабриці — шила ­костюми, різноманітний одяг, а на свята любила переодягатися і ходити з вітаннями. Зараз жінка хворіє, усе збирається перешити вбрання для ляльок, котрі залишилися ще від доньки — та здоров’я вже не те… Тільки спогадами й залишається жити тепер.
А плющ у кімнаті Лілії Петрівни, немов констатує реалії життя: так часто буває, що коли людина у вирі подій, — вона потрібна, а коли усамітнюється через ­обставини, здоров’я чи вік, — залишається одинокою. Тож не залишайтеся наодинці, й не залишайте самотніми своїх рідних та знайомих. Хіба не цьому безмовно вчить нас мудрий плющ?..