На жаль, велика кількість дуже цікавих матеріалів наших наукових конференцій не доходить до широкого загалу. Звісно, це пов’язано з їх малотиражністю. Про видання другого випуску «Краєзнавчого альманаху» навіть і не чутно. Пропонована розвідка дозволяє, всупереч традиційним підходам, дещо по-іншому поглянути на питання — чому саме наше місто так і не стало губернським центром. Але якщо, як ми вже зазначали, на першому етапі на заваді стала, в першу чергу, «польська інтрига», то на другому — завелика кошторисна пропозиція. Звісно, традиційна теза про відсутність у місті приміщень є другорядною. Пропонована розвідка — гарна цьому ілюстрація. На жаль, ця маловідома, але дуже цікава сторінка історії міста, чомусь не знайшла своє відображенння у книзі «Новоград-Волинський. Історія міста».



Історія Житомирщини, зокрема міста Новограда-Волинського (Звягеля), досліджена недостатньо. Одна з головних причин цього полягає у неповноті та маловивченні початкової бази. Між тим, архівосховища України і зарубіжних країн містять у собі чимало джерел, які дають змогу досить повно реконструювати історичне минуле цього волинського міста. У даному повідомленні ми звертаємо увагу на два історико-статистичних описи Новограда-Волинського, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі — ЦДІАУК). Вони були створені чиновниками російської адміністрації: Жуковим, у 1834 р. (Ф. 442. — Оп. 348. — №26) і титулярним радником Д.В.Тамочкіним, у 1860 р. (Ф. 486. — Оп. 3. — №335). Перший із авторів був інспектором Волинської лікарської управи і свій опис назвав так: «Краткое обозрение городов Житомира, Новограда-Вольнского и Дубна».
Тут, зокрема, відзначалося, що Новоград-Волинський стоїть у 83 верстах від Житомира на високому березі р. Случ, оточений лісами та болотами, а довколишніх сіл було небагато. На Случі знаходився міський млин, але його було недостатньо, і тому місцеві жителі гостро потребували борошна та круп, які їм привозили з Житомира та інших міст. На правому боці Случі знаходилось «имение» генерал-майора Уварова, «называемое Звягель». При в’їзді до міста по крутій кам’яній дорозі від річки розташувалася невелика площа, від якої «во всю длину города проведена одна прямая улица на пространстве полуверсты — вымощенная камнем, прочие же поперечные улицы, коих не более четырёх, кривые, узкие, весною и осенью грязные и неудобопроходимые». Міські будинки, згідно з описом Жукова, були дерев’яними, більша частина з них належала євреям. Жуков зафіксував відсутність колодязів, через що жителі пили воду з річки, яка влітку була дуже брудною. Місто оточене лісами та болотами, через що не має гарного вигляду. Жуков охарактеризував також типові для міста (та й не тільки для нього) хвороби: застуда й запалення, лихоманка тощо. До опису Жукова в архівній справі додаються різні документи, які стосуються топографічних та статистичних даних про Новоград-Волинський. Зокрема, тут наводилися дані щодо кількості міської землі, наявності корабельного лісу, якісного каменю та глини; відзначалося, що по Случі та Горині йде сплав лісу, починаючи від села Тульське. Місто стояло на перехресті трьох шляхів (Житомир-Радзивилів; Житомир-Варшава; Новоград-Волинський-Заслав), вказувалася й відстань від Новограда-Волинського до Житомира, Володимира-Волинського, Дубна, Заслава, Ковеля, Крем’янця, Луцька, Острога, Рівного, Старокостянтинова. На той час у Новограді-Волинському нараховувалося 17 вулиць, 522 будинки (майже всі дерев’яні), 6127 жителів обох статей, в т.ч. 55 купців. У місті було три православні церкви (одна кам’яна і дві дерев’яні), кам’яний католицький костел, кам’яна синагога, існував також один навчальний заклад і тюрма, що вимагала перебудови. Економіка Новограда-Волинського була типовою для провінційного містечка: 8 заводів (3 шкіряних, цегляний, поташний, вапняний, салотопний, а також гуральня). У місті відбувалося 5 ярмарків (6 січня, у день Зішестя Святого Духа, 20 червня, 6 серпня та 26 жовтня), а торги проходили щоденно.
У деяких із долучених матеріалів архівної справи (листи та доповідна записка підполковника Бека («Записка об оставлении Житомира губернским городом») знаходимо нові важливі відомості. У листі князя Й.Любомирського, власника м.Дубно, до губернатора О.Д.Гур’єва (18.07.1836 р.) вказувалося на переваги його міста перед іншими — Житомира та Новограда-Волинського як губернського центру, пропонувалися різні проекти придбання казною цього міста (в обмін на сільські маєтки, староства Черкаське, Димерське або продаж за 4 млн. злотих), з чого видно, як хотілося власнику продати м.Дубно.

Із секретного листа Д.М.Блудова до графа Гур’єва від 06.08.1836 р. та записки підполковника волинського жандармського корпусу Бека проливається світло на обставини цього задуму. За свідченням, цар Микола І проїжджав 11.10.1835 р. через Житомир і висловив невдоволення тим, що тут знаходиться губернський центр. У своїй доповідній записці Бек гостро розкритикував Житомир, підкресливши, що це «не губернский город, а деревня». Як типовий приклад, він наводив історію з будинком губернського правління (ще у серпні 1796 р. в Житомирі були відкриті «присутственные места»): на першому поверсі старого будинку правління жив єврей, який добре чув про все, що чинить начальство, і поширював відповідну інформацію раніше, ніж вона доходила офіційними каналами. Цей же єврей був винуватцем пожежі в будинку. Єпархія знаходилась тоді у Почаївській лаврі, семінарія — у Крем’янці, а у Житомирі вірні мусили тіснитися у бідній соборній церкві. Вулиці Житомира — брудні, будинки — старі, багаті люди не будуються у ньому, і взагалі люди живуть там так, наче «съехались только на ночлег», а це тому, що досі існує невизначеність із розташуванням губернського центру. Ще Катерина II купила у приватного власника Новоград-Волинський, щоб поставити там губернський центр, але далі справа не пішла.
Тоді ж Микола І запропонував перевести центр губернії до Новограда-Волинського, бо Дубно треба було б ще викупити у його власника за 4 млн. злотих. У ході розгляду справи виявилось, що на самому початку дійсно пропонувалося призначити губернський центр у Новограді-Волинському, внаслідок чого місто було викуплено у приватного власника. Але згідно з рапортом подільського військового губернатора Ессена від 25.05.1804 р., якого підтримав тодішній міністр внутрішніх справ князь Кочубей, було вирішено губернським містом залишити Житомир. Були й інші варіанти, але вони лишилися на папері. Йдеться про пропозицію сенатора Ворцеля купити землю для заснування губернського міста десь на р. Горинь між Острогом та Деражним (видно, десь у районі Рівного) та про прохання луцького дворянства поставити губернське місто у Луцьку.
Офіційне листування з цього приводу продовжувалося й у 1838 р. «Записка об оставлении г. Житомира губернским городом», на 6 аркушах викладає історію створення губернського центру у Звягелі. Це питання ставилося вже у 1796 р., тоді казною було придбано місто Звягель, яке перейменували у Новоград-Волинський. У «Записці» зважувалися всі «за» і «проти» переведення губернського центру до Новограда-Волинського, вказувалося, зокрема, що Житомир надто віддалений від інших волинських міст, але має потенційно велике торговельне значення, бо через нього мають пролягти важливі торговельні шляхи на Петербург та Одесу, до імперії Габсбургів.
У «Записці» міститься також стислий опис Новограда-Волинського, зазначалося, зокрема, що місцеві жителі обкурюють худобу, щоб не було мору. Виявилися і слабкі місця майбутньої губернської столиці: Новоград-Волинський був оточений землями графа Степана Уварова, а це давало б можливість останньому як монополісту диктувати ціни у місті. Зав’язалося навіть листування з Уваровим на предмет продажу його земель у державну казну (1838 р.), але врешті цей проект було відхилено. Новий генерал-губернатор Бібіков, після того, як сам вивчив ситуацію на місці, склав «Записку» на ім’я міністра внутрішніх справ, де підкреслював, що Житомир «в благосостоянии превышает все прочие и без сомнения есть лучшим из них». З інших матеріалів видно, що генерал-губернатор Д. Бібіков особисто запропонував графу Уварову продати землі навколо Новограда-Волинського. Уваров у своєму листі від 16.07.1838 р., написаному зі своєї садиби Новозвягеля, подав важливий опис своїх володінь (30 тис. десятин), де, згідно з останньою ревізією, проживало 1600 кріпаків. Уваров володів також кількома заводами, в т.ч. чавунним, гуральнею та броварнею. Цю маєтність Уваров оцінив у 1,2 млн. руб. асигнаціями. Крім того, він володів ще двома селами (Лубчиця та Ржадківка) і садибою Новозвягель (всього 2 тис. десятин землі та 359 кріпаків), які коштували ще 0,5 млн. руб. асигнаціями. У відповіді Бібікова від 21.07.1838 р. Уварову було запропоновано надати план і детальний опис всієї маєтності, щоб вирішити питання про її купівлю. Судячи з усього, ціна виявилася зависокою. Ці та інші аргументи були достатньо вагомими, і було вирішено залишити губернський центр у Житомирі.
Приблизно в такому ж дусі складені відомості про Новоград-Волинський чиновником Дмитром Тамочкіним. Останній написав у 1860 р. «Памятную книгу Западного края» і хотів надрукувати її у Києві у типографії купця Гамерштадта. Але той не надрукував книгу в обумовлений термін, через що чимало наведених у книзі даних застаріло, і видавати її вже не було сенсу без важливих змін. Тамочкін подав до суду, справа обросла документами, які зберігаються у ЦДІАУК. Сам рукопис «Памятной книги» містить описи міст Волині та Києва, історичний нарис про кожне з них, про їхні герби, статистичні дані про населення і соціально-економічне становище краю, карти краю та шляхів, адреса-календар чиновників та поміщиків. У частині, присвяченій Новограду-Волинському, стисло характеризується географічне становище міста, його роль у Національно-визвольній війні українського народу 1648-1658 рр. (говориться про повстання міщан, про взяття й знищення міста польськими карателями у 1649 р., після чого воно перейшло у власність княгині Анни Ходкевич), фіксується наявність решток кам’яного замку. Автор посилається на польські документи, з яких видно, що у 1507 р. місто, яке належало князям Василю та Андрію Звягельським, було подаровано королем Сигізмундом І князеві Костянтину Острозькому. У XVIII ст. воно було вже власністю князя Каспара Любомирського (у той час воно нараховувало 250 будинків).
До цих описів прилягають деякі цікаві документи, що проливають світло на соціально-економічний та культурний розвиток міста. Так, у одній із справ згадується Новоград-Волинський. Останній потрапив у число декількох волинських міст, складення плану яких неприпустимо затяглося. На відсутність плану міста вказувалося ще у 1824 р., а листування з цього приводу по лінії МВС тяглося по 1837 р. (Ф. 442. — Оп.68. — №354). 8 травня 1838 р. директором Новоград-Волинського повітового училища Йосифом Бокщаніним було порушено питання про переведення дворянського повітового училища з Новограда-Волинського до Полонного. (Ф. 707. — Оп. 87. — №340). На старому місці бракувало нормального приміщення, а у Полонному його власник, поміщик Валевський, подарував училищу кам’яний та дерев’яний будинки тощо. Це було здійснено, і 12.08.1839 р., після богослужіння і освячення будинку священиком Луцкевичем, було розпочато навчальний рік. Однак училище розташовувалося у віддаленій частині Полонного, і тому швидко опинилось у тяжкому матеріальному стані, будинок потребував ремонту, місцева верхівка не хотіла виділяти на це кошти. Через це директор повітового училища просить генерал-губернатора повернути заклад у Новоград-Волинський, тим більше, що тамтешні бідні чиновники були позбавлені можливості дати освіту своїм дітям. Справа затяглася до 1842 р., до того часу доля училища ще не була вирішена.
Вищенаведені факти проливають світло на деякі важливі моменти історії Новограда-Волинського у першій половині XIX ст. Подальші пошуки в архівах поза сумнівом дозволять зробити нові кроки на шляху реконструкції історичного минулого цього славного волинського міста.

Матеріали наукової конференції «Екологічні проблеми річки Случ та інших водних плес Житомирської області. Туристсько-рекреаційні зони Надслучанського краю». Новоград-Волинський, 2011 р.