Міський Парк відпочинку…
Симпатична панянка підійшла до чоловіка середніх літ і попросила прикурити.
Брюнет чиркнув запальничкою.
Вона сіла поряд на лавці. Пожадливо втягала в себе дим. Її очі аж засльозилися. Було очевидно, що в молодої жінки якісь проблеми.
Чоловік порушив мовчанку:
— З вами все гаразд?
Білявка не крилася:
— Зі своїм посварилася.
Брюнет усміхнувся:
— З ким не буває! Минеться.
— Навряд. Думаю, це назавжди.
— Вибачте, я не інженер людських душ, але це, мабуть, боляче.
— Пусте.
— Пропоную знайомство.
— Ви часто говорите таке жінкам?
— Ні, це вперше.
— У вас немає дружини?
— Була.
— Де вона тепер?
— Хтозна. Не зійшлися характерами. Посварилися. Розбіглися.
— Жартуєте?
— А сенс?
Вона кинула недопалок в урну.
— Скільки в житті схожості. Виходить, ми колеги по нещастю? Чим ви займаєтеся?
— Якщо відверто, — нічим. А ви?
Жінка замислено осміхнулася:
— І я нічим.
— А ви кажете жарти. Ось іще одна банальна схожість. До речі, мене звуть Антоном. А вас?
— Майя.
Помовчали.
Потім Антон запропонував:
— Прогуляємося?
Майя смикнула плечима.
— Куди?
— Ну, спочатку, хоч би до фонтану!
— Залюбки!

Майя простояла на узбіччі дороги майже годину і почала нудьгувати.
«Ще трохи, — подумала вона, — і піду геть!»
Та через кілька хвилин одне авто таки зупинилося. Господар іномарки, чоловік середніх років, відкрив віконце і, всміхаючись, поцікавився:
— Підвезти чи як?
— «Чи як»! — подарувала усмішку і Майя.
Водій легковика відкрив задні дверцята.
— Ну то прошу!
Майя без вагань сіла до салону.
— Куди поїдемо? — спитав молодик.
— А навіщо, красунчику, їхати? — грайливо відказала блондинка, закладаючи ногу на ногу. Та так, що її міні-спідничка стала ще менш міні.
Він розгубився:
— Просто тут?
Вона зам’ялася:
— Ну-у… Можна, наприклад, заїхати он у той лісок.
Водій завагався: чи немає тут якої каверзи? Заїдь у лісок, а там на тебе кілька гевалів з битками жде.
Молода жінка наче чогось вичікувала.
— Як тебе звати?
— Юрій. А тебе?
— Яна, — неправду сказала Майя.
Потім пішло традиційне: ­погода тощо.

Риба на ставку не брала. Щоправда, зранку три невеликих карасика Антон таки зловив. Але потім — як обрізало. Ще, як на зло, пальця вколов гачком. Коли наживку міняв. Лаявся, на чому світ стоїть. Жбурнув вудку в рогоз і просто так сидів. Байдужливо дивився на воду, на жаб, на малька, який крутився біля трави. Затим почав дрімати. Але в обійми Морфея не потрапив. З напівсонного стану вивів свист гальм автомобіля. Напружився, визирнув із-за лозняку.
«Ага! — примружено хмикнув. — Ясненько!»
Перечекавши ще кілька хвилин, Антон відтак почухрав до асфальтівки.

Власник «Форда» саме доторкнувся рукою до жіночих грудей, коли у скло дверцят настирно постукали.
Ще за хвилю до салону зазирнув Антон і розгнівано заревів:
— А-а! Ось де вона!
Майя злякано почала застібати блузку. Господар же легковика, ще нічого не розуміючи, сконфужено глипав на незнайомого кремезного чолов’ягу.
Ініціативу тримав Антон.
— Коротше так, — сказав він. — Щоб я тобі зараз не чистив пику, щоб ми мирно розійшлися, — гони сотню гривень — і вона на годину твоя.
— А ти хто такий? — зрештою спитав захоплений на гарячому донжуан.
— Я її законний чоловік! — зикнув Антон і з-під лоба глипнув на ловеласа. — Ну?!
Брюнет розгублено кивнув на Адамове ребро:
— А як… вона?
— Вона, бачу, не проти…

Антону було тридцять з ­хвостиком, Майї — двадцять п’ять, коли вони познайомилися в парку. А через кілька місяців вони одружилися. Історія не нова. Працювати обидва не хотіли. Тож обрали свій власний «вид» заробітку. Поки Майя «ловила» на трасі клієнта, Антон спокійненько ловив неподалік на ставку карасиків. Коли чув звук гальм, кидав своє заняття і мчав до дороги, щоб подивитися, чи немає в салоні його благовірної. А виявивши її, «рогоносець» спочатку вчиняв скандал, а потім, наче шукаючи «мирного» виходу із ситуації, просив за «відпочинок» у зальотників по сто гривень за годину. Багато хто йшов на такі умови. Не проти легально «зрадити» чоловіка була і сама Майя.

Був суботній день. Антон ловив на ставку карасиків, Майя — клієнтів. І як завше, звична картина: звук гальм, жбурляння вудки на берег, чимчикування до траси, «пошук» своєї коханої.
Цього разу також була іномарка. «Застуканий» її водій спочатку начебто не хотів іти ні на які умови. Проте через деякий час таки погодився. А при передачі грошей, авто несподівано оточили працівники міліції. Парочка, за котрою вже стежили співробітники відділу з боротьби із торгівлею людьми, була затримана. Роль ловеласа виконував також правоохоронець.
Суд призначив Майї громадські роботи, з Антона ж взяли підписку про невиїзд. Після цього звідник, котрий «продавав» свою дружину, кудись раптово зник.

Майя адміністративне покарання відпрацювала повністю. А одного дня її знову на трасі затримали працівники міліції. Від обурення молода жінка просто з кулаками накинулася на правоохоронців:
— Ви чого, козли, до мене причепилися?! Це моє приватне життя! Що хочу, те й роблю! Не смійте мене чіпати!
Розлючену жінку вдалося вгамувати і доправити до відділу для складання протоколу. На неї знову чекає суд. Незабаром затримали Антона, і проти нього порушили кримінальну справу.
Отже, власний «вид» заробітку у цієї парочки тривав недовго. А як усе гарно починалося. Там, у парку...