Вони бачать світ згори — з дахів багатоповерхівок та фасадів хмарочосів. Романтика і ризик є невід’ємними частинами їхньої роботи, хоч бери і знімай щоденний серіал під назвою «Людина-павук». Проте, якщо у кіно подібні трюки виконують каскадери, то ці люди — самі собі каскадери і називаються вони промисловими альпіністами.
Ця «висотна» професія користується особливим попитом у мегаполісах, забудованих будівлями-гігантами, де головна проблема полягає в обслуговуванні важкодоступних фасадів. З настанням холодів верхолази «злазять згори», тож наше знайомство з представниками цієї професії невипадково відбулося саме зараз, у період робочого затишшя. Звичайні собі з вигляду новоград-волинські хлопці — Сергій ДИНЯК і Сергій МАТУШЕВСЬКИЙ, з ходу розповідають чимало незвичайних історій про цікаву роботу верхолазів, якою займаються вже багато років.
На справжній альпінізм, говорять, немає часу — у горах вони досі не були, хоча порівняти відчуття, звісно, були б не проти. Втім, якщо для альпіністів адреналін — це хобі, то для них це робота, за яку, до речі, добре платять. По суті, найчастіше вони виконують функції будівельників там, де немає змоги прилаштувати підйомний кран чи будівельні «лєса». Для роботи достатньо отримати лише дозвіл потрапити на дах, а далі — справа техніки. Вони ремонтують та утеплюють фасади багатоповерхівок, чіпляють кондиціонери, рекламні банери, виконують монтажні і демонтажні роботи, чистять вікна. Також кронують дерева і дістають з дерев котів. Ось і знайшлися люди, котрі прийдуть на допомогу рятувальникам служби МНС, котрі їздити на подібні виклики не мають ані грошей, ані бажання.
— Діставати з дерев котів — це найгірша робота, — усміхається Сергій Матушевський. — Шокована висотою тварина часто перебуває у неадекватному стані, починає стрибати з дерева на дерево, тікаючи від рятувальників. Тож подряпані руки — це найменша проблема, іноді доводиться «вбити» на це ще й багато часу.
Звісно, коти — це лише маленький ліричний відступ у їхній професії. І подряпини на руці не зрівняються зі справжнім ризиком, на який вони наражають себе на висоті до трьохсот (!) метрів.
— Коли я вперше спускався із запаморочливої висоти, то зізнаюсь, що відчував пульсацію аж у п’ятах — емоції зашкалювали, — поділився враженнями Сергій Диняк, — а тепер це, як наркотик!
Там, нагорі, вони працюють на різних об’єктах. Чистили від нагару Останкінську вежу після пожежі у 2010-му, діставали з поламаного крану жінку, яка застрягла на висоті 35 поверху. Якось на об’єкті у Конча-Заспі, під час проїзду кортежу олігарха, охоронці порадили: «Хлопці, замріть, бо снайпер вас вичислить…»
Серед їхніх колег — багато колишніх спортсменів: альпіністів, спелеологів. Є дід-верхолаз, котрий у свої 80 (!) полюбляє «пострибати» по дахах. Як правило, там і знайомляться.
Щороку спеціальна комісія перевіряє кваліфікацію промислових альпіністів, видаючи спеціальні посвідчення-дозволи. Тому хлопці переконують: якщо робити усе відповідно до правил і мати усе необхідне спорядження, то ризик значно зменшується. Трагічні випадки трапляються переважно серед «липових» заробітчан, котрі у гонитві за грошима ігнорують вимоги і не мають відповідних навиків.
— Необхідно мати не лише посвідчення, а й якісне спорядження, — розповідають хлопці. — Метр мотузки, на якій працюємо, коштує мінімум 10, а якщо кращої якості, то 20 гривень. Одному ж спеціалісту потрібно приблизно триста метрів... Найважче працювати, коли на вулиці мороз. При мінус 18 мотузка стає дубовою і може просто зламатись. А найбільш небезпечно працювати під час дощу та вітру, коли дерев’яні піддони хитає, наче папір.
Навіть мороз і дощ — дрібниці життя, порівняно з сюрпризами, які готують «висотникам» мешканці багатоповерхівок. Один може перерізати мотузку (добре, що у хлопців на такий випадок завжди є страховка), дітям до вподоби посмикати канати, ще хтось «під гарячу руку» облає злим і не тихим словом, бо хтось біля вікон маячить. Хоч і не ставлять хлопці собі за мету підглядати, але у вікнах часом можна побачити всього…
— Зовсім випадково доводиться бути свідком і крутих «розборок», і пікантних сцен, — згадують обидва Сергії. — То на святкування запрошують з балкону, то демонструють оголені принади, думаючи, що на якомусь 15-му поверсі цього, в принципі, ніхто побачить…
Романтика професії змушує шукати нестандартні творчі підходи до роботи. У провінційних містах — це справжнє ноу-хау, а от у великих — вже традиція. Можна замовити різні послуги, аби фантазії вистачило. Саме верхолази можуть організувати квіти для вашої коханої… через вікно, або щоб у гості таким же шляхом, наче манна небесна, завітав Дід Мороз.
У свята ціна на послуги зростає, особливо у новорічну ніч, коли святкове диво стане реальністю за ціною від 1 до 20 тисяч гривень, залежно від часу. У Новограді, попри значно меншу ціну, оголошення у газеті про послуги Діда Мороза «у вікно» залишилося непоміченим.
Недешево задоволення коштує тому, що у парі з креативом ризик значно ускладнює роботу: спробуйте дістатися до якогось там поверху у костюмі Діда Мороза, щоб у кріпленнях не застрягла борода. Таке, до речі, трапляється — тоді доводиться бороду відрізати. І добре, якщо тільки бороду, бо якщо у спусковій системі під вагою верхолаза заплутається палець, то серйозних проблем не уникнути.
За кордоном «на висоті» дозволяється працювати не більше чотирьох годин. Інакше або звільнять, або ж заохотять за понаднормову роботу. У нас верхолази самі лімітують час роботи, іноді проводять нагорі увесь робочий день. До речі, саме з часом, коли люди звикають до висоти максимально, втрачається необхідна пильність і збільшується кількість трагічних випадків.
Аби їх уникнути хоча б частково, робота залежить від пори року. Але менталітет наших людей такий, що все відкладають «на потім», і саме під завершення сезону (наприкінці осені), коли ціна за квадратний метр зростає зі 180 до 280 гривень, збільшується й кількість замовлень на ремонти.
У перший місяць роботи «на висоті» Сергій Матушевський скидає 10-12 кілограмів. Непогана ідея для фітнесу — запрошувати тих, хто бажає схуднути, займатися промисловим альпінізмом. І буде, як у відомій пісні з фільму «Висота»: «Трепал нам кудри ветер с высоты, и целовали облака слегка. На высоту такую, милая ты, уж не посмотришь свысока».