Із такою самокритичністю Володимира Литвина багато хто може не погодитися, бо після того, як 12 грудня 2012 року земляк склав присягу народного депутата, йому вдалося вирішити в окрузі стільки проблем, скількома можуть похвалися далеко не усі мажоритарники.
Нагадаємо, що результат підтримки Литвина на виборах — серед кращих в Україні, він склав 66,5%. Впродовж року нардеп побував в окрузі 37 разів, провів 70 зустрічей з колективами та півсотні особистих прийомів громадян. Практично з кожною громадою уклав соціальні угоди, в яких передбачено вирішення важливих проблем.
Багато вдалося реалізувати, але на прес-конференції за підсумками року роботи у якості депутата, Володимир Михайлович зізнався: «Такий вже у мене поліський характер — я рідко буваю задоволеним. Найперше тому, що біда в людей аж кричить, тож рідко пишуть листи з подяками. У декого часом немає за що купити конверта — як можна бути задоволеним? Я абсолютно незадоволений».
Володимир Литвин одразу зауважив, що не говоритиме про те, що зроблено. По-перше, тому що аналіз його роботи міститься у звіті, який вже друкувався у пресі, а по-друге, тому що давати оцінку депутатській діяльності мають виборці. Набагато більше сьогодні Литвина хвилює те, що не зроблено. Зокрема, ускладнення з газифікацією (с.Очеретянка, Червоноармійський район, с.Дубрівка, Баранівський район та Новоград-Волинщина). Запевнив, що з цього приводу постійно ведуться перемовини із віце-прем’єр-міністром Юрієм Бойком та керівництвом «Нафтогазу», й усі обіцяють, що шукатимуть можливості для завершення робіт із газифікації.
«Хоча цього року жодної копійки на газифікацію через «Нафтогаз» не передбачено, а ситуацію із «Нафтогазом» ви знаєте, — зауважив народний депутат. — Проте не полишаю надії, адже в ряді населених пунктів люди викинули пічне опалення, інші провели комунікації в оселі — «закопали» гроші в землю, а газу досі не отримали».
Ще одна проблема, сказав Володимир Литвин, — це недофінансування бюджетних сфер та невідома доля державної субвенції на 2014 рік. Наразі це — «фінансування лише на папері».
«На соціально-економічний розвиток на округ загалом передбачено 140 мільйонів, які коштували мені великої крові і дискусій з урядом. А сьогодні майже 53 мільйони «зависли» у казначействі, лише 26% річних призначень реально прийшли на округ».
За кошти «на папері» багато не зробиш, тому нині чимало сміливих намірів влади та екс-спікера ламаються через відсутність коштів. За словами Володимира Михайловича, лише на спорудження хірургічного комплексу було передбачено близько 20 мільйонів гривень. Втім будівництво сьогодні загальмували, а якщо до кінця року й надійдуть якісь кошти, то їх доцільніше спрямувати на закупівлю обладнання для майбутнього центру медицини. На запитання, чи не має депутат побоювань, що будівництво спіткає незавидна доля довгобуда, Володимир Михайлович відповів:
«Не спіткає, бо з точки зору розташування міста та насиченості транспортного вузла, необхідно мати першокласний хірургічний корпус. Крім того, Україна прагне приймати Зимову Олімпіаду-2022, а тут — траса. Тому це не забаганка для жителів міста, хоча я розумію підтекст вашого питання, ніби Литвин — це збитий льотчик».
У продовження теми пролунало питання щодо медичної реформи в Україні — як ставиться Володимир Литвин до перетворень у цій сфері, з огляду на чималий супротив із боку населення:
«Я би не називав це медичною реформою, а швидше — скороченням мережі медичних закладів. Реформи ініціювали ті, хто жодного разу не «спустився» у ФАПи. За кордоном немає дільничних сільських лікарень, а є розгалужена система надання екстреної допомоги. Ще є дороги, спеціально переобладнані карети «швидкої». А ви ж розумієте, що таке дільничні лікарні для наших людей — це як спосіб життя, особливо для стареньких: можна поспілкуватися з лікарем, який розрадить.
Тож я розумію супротив людей, як і те, що ми не можемо фінансувати ліжка. Бо медичний бюджет — другий за видатками після освіти, це колосальні гроші. Для цього треба створити умови, як мінімум, мати нові «швидкі допомоги» та якісні дороги. У Європі спочатку створили умови, а потім — реформи. Тому ідея правильна, але у нашому виконанні, як завжди, сплюндрована», — підсумував Литвин.
80% звернень, які надходять у Верховну Раду від мешканців Житомирщини, — це звернення на адресу Литвина, ще й люди з інших областей пишуть. Дуже багато листів стосуються онкозахворювань, катаракти, заміни суглобів із проханнями допомогти пролікувати чи прооперувати.
«Задоволений лише тоді, коли читаю лист, що проблему вирішено. Водночас розумію, що до мене відбувається процес звикання на окрузі. Іноді отримую листи, від яких мені сумно. Наприклад: «Чому ви дали мені 200 гривень, а у мене — двоє дітей і чоловік не працює…» Я не можу кожній людині пояснити, що біда у багатьох. Люди думають, що я ходжу з мішком грошей».
У таких умовах непокоять Литвина намагання прийняти рішення «про добровільну відмову від Чорнобильських зон» і з-поміж майже 2 тис. 200 населених пунктів залишити близько 500. При тому, що майже 700 з них знаходяться у Житомирській області.
«Розумію: рано чи пізно будемо поставлені перед тим, що треба буде переглянути перелік зон. Але спочатку треба подумати, як забезпечити роботою людей, котрі виживають за рахунок чорнобильських виплат там, де немає жодної роботи. Сьогодні економічні збитки України від Чорнобиля сягають 200 млрд. доларів. Тож цієї проблеми вистачить не лише нам, а й нашим дітям та онукам».
На прес-конференції йшлося також про заборгованість із зарплат бюджетникам, аграрний розвиток Житомирщини, пенсійну реформу, адресну допомогу для пільговиків, перспективи підписання угоди між Україною та Євросоюзом. Поділився Володимир Михайлович і тим, що доводиться займатися питаннями, пов’язаними з місцевим м’ясокомбінатом, заводом «Церсаніт», а також пошуком нових інвесторів. Зокрема, для відродження Наталівського молокозаводу — наразі тут йдеться про інвестиції у розмірі 50 мільйонів гривень.
Попри складнощі, Литвин зізнався: «Я сюди прагну, тут повітря чистіше. Хоч не можу жити у готелях, відчуваю великий дискомфорт. Але мене вивертає від «поз» у Верховній Раді і облуди тих, кому не потрібні рішення, а потрібна гра. Тут усе набагато чистіше, і я маю можливість співставляти».