8 травня — День пам’яті за загиблими у Другій Світовій. Історія людства налічує 14513 великих і малих воєн, військових конфліктів. У нас війна розпочалася бомбардуванням Києва 22 червня 1941 року. 9 липня 1941-го моторизовані частини німецьких загарбників зайняли Новоград-Волинський.
Почалися дні чорного терору. З’явився концентраційний табір для військовополонених на території школи №2 і міського саду, оточений колючим дротом. Для показових страт були поставлені шибениці, вирито ями для розстрілу військових і мирних людей.
У місті почалися голод, інфекційні хвороби, не стало елементарного — хліба, сірників, гасу, мила. Почали молоти зерно жорнами, замість сірників — кресало.
У другій половині липня і на початку серпня фашисти розстріляли майже тисячу, а в один із днів — понад чотири тисячі людей. Загалом за період окупації — 1418 днів — загинули 44 тисячі. Серед них — 30 тисяч військовополонених багатьох національностей. У Новоград-Волинському районі вороги повністю спалили 19 населених пунктів, знищили всі промислові підприємства, школи, лікарню.
Історія зберегла незліченну кількість свідчень безкомпромісної боротьби на окупованій території, звірств карателів, фактів єдності фронту і тилу. Партизани не лише воювали, але й вели розвідку, організовували втечу з концтаборів військовополонених, втечу молоді, яких гнали на каторжні роботи в Німеччину.

Одним із тисяч мирних захисників Батьківщини є мешканець міста — Костянтин Силович Бойченко. Він пройшов війну механіком-водієм, був поранений, поставив свій підпис на стіні Рейхстагу. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».
«З квітня по травень 1945-го брав участь у штурмі Берліна, — розповідає Костянтин Бойченко. — Наші танки йшли проти німецьких «тигрів» і «пантер» з їх непробивною лобовою бронею. Нас бомбили звідусіль, стріляли з вікон, під’їздів, горищ. Дуже багато загинуло бійців. Мій танк був підбитий, я отримав поранення в ногу перед штурмом Рейхстагу, через що мене після війни визнали непридатним до служби. Проте, на Рейхстазі я все-таки розписався. Написав: «Був у Берліні, воював за Берлін, старший сержант Бойченко К.С.».
У свої 100 років Костянтин Силович має хорошу пам’ять, виступає перед учнями шкіл. Діти завжди з цікавістю слухають очевидця давніх подій.
Звісно, здоров’я ветерана, з огляду на поважний вік, не найкраще. Але ми сподіваємося, що його розповіді почує ще не один учень. Адже це важливо і почесно — виховувати в нового покоління повагу і любов до свого міста, Батьківщини.
Організація ветеранів, мешканці міста пишаються Костянтином Бойченком. Бажають міцного здоров’я, бадьорого настрою йому та його родині!