Таке спадає на думку, коли щойно повертаєшся звідкись у Новоград-Волинський. Поки ще тут «варишся», то звикаєш до провінційного екстер’єру. А щойно їдеш за межі, як стикаєшся з неприємним фактом: подібні за густиною населення та масштабом міста (мова не йде про Європу — це взагалі непорівняно), дуже часто виглядають привабливіше, ошатніше. Мають кращих господарів?
Розумію, що не всім відповідальним особам сподобається цей допис. Не згодні — зайдіть у Фейсбук і уважно почитайте враження містян. Там підказки на кожному кроці, аби лише їх хтось чув.
Мене ж на сумні думки наштовхнула розповідь колеги-журналіста з «Часу плюс», котра днями відвідала містечко у Вінницькій області, удвічі менше за Звягель. Вона вражена комфортом вулиць, алеями сакур та квітучими клумбами, але говорить про це з сумом: «Задалася питанням, як і багато хто з мешканців громади: а чому в нас не так?! Ми ж — батьківщина Лесі Українки!» Очевидно, ці роздуми колега викладе у своїй газеті, тож зайвий раз не зупинятимуся на подробицях.

Йдучи центральною вулицею Шевченка на роботу, я зробила декілька кадрів на мобільний. Масштаб нашої безгосподарності навіть у центрі міста (!) помітний.
І тут уже точно винні не мешканці, котрі масово долучилися до прибирань із приходом весни. Отже, почали свідоміше ставитися до довкілля і дбати про місце проживання. Дехто оголосив челендж у мережі: «Зробимо красивішим місце біля своєї роботи/дому» й активно почав у цьому напрямку працювати, втомившись розраховувати на комунальні служби.
Утім, люди не повинні працювати замість влади, яку вони обирають на виборах. Не можуть виборці за власний кошт замінити потрісканий тротуар у центрі міста (що казати про Житомирський міст чи околиці) або відреставрувати Парк культури (його вже давно час перейменувати в «Парк безкультур’я і не/відпочинку»). Для того, щоб це зробила влада, люди платять податки.
Навіть клумбами, які створювали колись позитивний імідж міста, у нас перестали належним чином опікуватися. Колись саме вони, до речі, рятували вигляд центрального парку. Тоді ж його не так часто порівнювали з Прип’яттю, покинутою 35 років тому через аварію на ЧАЕС.
У контексті благоустрою згадуються зусилля ініціаторки конкурсу «Моє квітуче місто», ексзавідувачки аптеки №217 Тамари Сахненко. Вона багато років поспіль гуртувала містян навколо озеленення, заохочувала і популяризувала активних господинь. Для цього у «Звягелі» ми вели спільну рубрику, а переможців конкурсу влада відзначала на загальноміському рівні. Але поїхала Тамара Романівна з Новограда-Волинського, і брак квітів на клумбах, які раніше відволікали увагу від недоліків, відкрив очевидну комунальну безгосподарність. Стаючи чиновниками, люди забувають про роботу з душею?
Навесні не падає сніг, який завжди не встигають чистити, нема ожеледі, на якій постійно ковзаються різні місцеві влади разом із мешканцями. Так, багатьом завадив карантин, але ж відповідальні служби працюють. Тим не менше, навіть у банальних питаннях, навесні на центральних вулицях міста зараз квітнуть не ранні сорти насаджень, а… кульбаби. Гарні квітки, але це є старання природи. Хтось скаже, що ще рано для повноцінного буяння клумб. Можливо, проте у дбайливих господарів вони вже прикрашають подвір’я.
Зрозуміло, що справа не лише у квітах. Це — лише один із прикладів. Добре, що з нагоди свят екстер’єр міста прикрасили ентузіасти — великодніми експозиціями біля пам’ятника Лесі Українці та в центрі, навпроти «Укртелекому». Дякуємо!
Завтра свята закінчаться. Ми декларуємо, що туристів прагнемо бачити. На рік урятував карантин. Що покажемо туристам, окрім музеїв, коли світ повернеться до активного життя? Згорілий уже три (!) роки тому кінотеатр/Молодіжний центр? Чи Прозорий офіс — єдине надбання нової архітектури міста, що стоїть мертвим вантажем, наче пам’ятник обіцянкам влади?