Очманілий сусід

Тридцятип’ятирічний Єгор Самлюченко працював вантажником на ринку в райцентрі. Через пиятику його вигнали з роботи. І він повернувся до рідного села. Тинявся вулицями. Пиячив. Настирливо випрошував у старої матері гроші на похмілля.
Та в розпачі бідкалася:
— І де ти взявся на мою голову? Чого приїхав? Не даси спокійно померти.
— Дай.
— Не дам!
— Дай, кажу! Більше не проситиму.
— А як жити? Яка в мене пенсія? Хоч би за хазяйство взявся.
— Візьмуся. Дай. Тридцятку.
— За що мені така кара, Господи!
— О-ооо-й! Завила…
Таки дала. «Тридцятку». Самогон знайшов. Сам біля ставка оковиту і видудлив, закушуючи дикорослим щавлем, огірком і окрайцем чорного хліба, які випросив у баби Люсі, самогонниці. Потім знову взяв пляшку «на хрестик».
Коли почало темніти, Єгор, похитуючись, поплівся додому.
Не дійшов. Переплутав двори і забрався в сусідський сарай. У ньому й заснув…
* * *

Даринка вчора відзначала своє дев’ятнадцятиріччя. Подію святкували в колі сім’ї: мати, батько, менший брат Юрко та іменинниця — Даринка.
А зранку (була субота) батьки з Юрком поїхали до родичів у сусіднє село.
Даринка сумувала. Мати це помітила.
— Доню, ти, це… через Тараса журишся? Сама казала, що в нього сесія.
— Геть так через нього! — спалахнула дівчина. І вже, дивлячись на дорогу, тихіше додала: — Треба він мені.
Мати всміхнулася кутиками губ, мовляв, капризи, перехідний період.
Погладила дочку по голові.
— Усе буде добре, доню.
— Та має бути! — задерикувато мовила Даринка і чкурнула в хату.
Батьки і менший брат поїхали. На старенькому «Жигулі».
Тарас ще вчора зранку прислав «СМС». Привітав Даринку з днем народження. Вибачався, що не зміг приїхати цього дня. Мовляв, окрім екзаменів і заліків, йому довелося ще «закривати хвости» на сесії.
Однак Даринка образилася.
А він прийшов. Цього суботнього дня. Після обіду. Коли вже від’їхали батьки.
Даринка побачила його у вікні. Вибігла на ганок. На ньому й застигла.
Тарас з-під легкої курточки видобув невеличкий букетик польових квітів.
— Це тобі.
— Дуже треба! — насуплено відказала дівчина.
— Я не зміг приїхати, — пригнічено сказав хлопець. — Вибач.
Даринка відвернула голову. Мовчала.
Тарас протягнув їй квіти.
Вона не взяла. Демонстративно пішла в хату.
Тарас, ще трохи постоявши, розгуб-
лено пішов з двору. Його здивувала поведінка Даринки. Навіть подумалося: «Розлюбила? Чи когось іншого знайшла?»
* * *

Даринка вбігла в хату і впала на ліжко. Гірко заридала.
А потім, по часі, пішла до криниці по воду…
* * *

Єгор Самлюченко протер очі. Не розібрав, де він. Якась солома. Але біля ноги намацав півлітровку. Збадьорився. Лишилося півпляшки. Зробив кілька ковтків. Закусив черствим шматком хліба, що знайшов у кишені куртки.
Хміль ударив у голову. Почав порпатися в кишенях. Десь мало бути куриво. Та його не було.
Вилаявся:
— От зараза! Де?.. Були ж!.. Мамаша забрала? От…
* * *

Даринка почула чийсь голос у хліві. Поставивши на траву відро з водою, зайшла всередину.
І тут її хтось схопив за руку і повалив на солому.
Даринка закричала.
Однак сп’янілий Єгор зривав з дівчини одяг.
— Не треба! Мамо!
— Тихо, дурна! Боляче не буде.
— Пустіть!
— Мовчи, кажу!
Дівчина ногою штовхнула гвалтівника в пах.
Той завив:
— Ссука! Ну!..
І Самлюченко вдарив Даринку по обличчю.
— Ма-мо-о!
Аж тут рвучко розчахнулися двері. На порозі сараю стояв Тарас.
— А що це? Що тут відбувається? — витріщився він.
Даринка крізь сльози заблагала:
— Тарасику, рятуй!
Хлопець кинувся на гвалтівника. Однак той був сильніший і легко звалив хлопця на землю, завдавши сильного удару по щелепі.
Тим часом Самлюченко схопив вила, що трапились під руку, і хотів ними проштрикнути Тараса. Та побачивши, що той знепритомнів, ошкірившись, кинув:
— Пізніше. Полежи поки, — і застромив вила в солому.
І знову посунув до Даринки.
Дівчина шалено чинила опір.
І раптом Самлюченко якось неприродно скрикнув і повільно почав валитися на бік.
Даринка із жахом розширила очі, побачивши застромлені в спину Єгора вила.
Дівчину охопив жах.
Тарас присів коло своєї коханої і обійняв її за плечі.
— Усе минулося, люба. Минулося…
(Імена в матеріалі змінено.)
Микола МАРУСЯК