— Алло! Чи я туди потрапив?
— А вам куди?
— Туди… Тобто, мені б Ахванасія… Як це тут написано? Ага. Дикопупля, вибачте.
— За що вибачить-то?
— Ну, таке… Ну, що турбую вас.
— Ооо! Мене багато народу турбує!
— То ви і справді отой самий… Отой відомий…
— О! Так, так! Той самий! Найвідоміший Афанасій Іванович Дикопупль!
— Ой-й…
— Що з вами, шановний?
— Аж страшно!
— Не такий страшний… той…
— Чорт!
— …як його малюють!
— Доброго дня вам, добродію Ахфанасію Дикийпуп!
— Кгм… Я вас слухаю?
— А ви справді той самий, що…
— Я, я! Той! Славнозвісний! Неперевершений!
— Ой! Це ж треба!
— Що вас турбує, кгм…
— Кирило Семенович я… Голопуп.
— Не втямив.
— Моє «фіо».
— Н-да… То що вас турбує, шановний Кириле Семеновичу Голийпуп?
— О-ооооо-ой-й… Літа, літа.
— Та отож бо. А конкретно?
— Кісточки ломить. Суглоби крутить. А ви по цьому, кажуть, спеціаліст великий.
— Великий, великий!
— А які ж ліки проти цієї немочі є?
— Є! І вони коштують копійки! Тільки лікарі ваші це приховують!
— Та йдіть!
— Куди?
— Не ви йдіть. Це такий вислів у нас тут на кутку. Здивування, значить, велике. Ти бачиш, що робиться-то, га!
— Та що «робиться».
— І що робить?
— Ця проблема вирішується.
— Як-к-к?
— Ваші кісточки і тазостегнові суглоби будуть, як у двадцять років!
— Та невже?
— Це я кажу!
— Еге ж, еге ж.
— І що робить?
— Оті дешеві ліки, про які ескулапи мовчать, я можу вам вислати.
— Справді?
— Так. І безплатно.
— Та йдіть!
— Куди? А. Ну-да. Безплатно, безплатно!
— Буває ж таке!
— Буває. Це ж я. Великий і неперевершений!
— І що робить?
— Назвіть вашу адресу. Індекс пошти. Ну, ваше «ФІО».
— І все?
— І все. Ага. Вам тільки доведеться заплатити за пересилку ліків. Дріб’язок.
— Та то таке. А скільки?
— Тобто?
— За пересилку?
— Та п’ятсот дев’яносто дев’ять гривень. Усього лиш.
— Що-о-о-о-о? Усього лиш?
— Еге ж.
— А де ви живете, шановний ескулап Дикийпуп?
— Дикопупль! Афанасій Іванович! Найвідоміший…
— То де, питаю, живете, «найвідоміший»? На Марсі чи що?
— Та всюди!
— Ага. Дух Святий! О! О! О!
— Що таке? Суглоби? Тазо…
— Перестало! Не ниє! Не крутить! Не ломить! Дякую, шановний Дикийпуп!
— За що?
— За лікування! «Усюдне»!
— Але я ж іще нічого…
— Так, допомогло ж! Мабуть, від шоку. За оту скажену «пересилку». Ну, бувайте здорові! Коли що — подзвоню…
— А-а…
— Ага!