Другорядна дорога, здавалося, була тиха. Ні людей, ні машин. Аж раптом позаду велосипедиста заревів двигун якогось авто. Ще мить — і стара іномарка зачепила педаль велосипеда.
Від поштовху велосипедист дивом не врізавсь у стовпчик сітчастої огорожі.
Ще якась хвиля і з іномарки вилетів розгніваний опецькуватий водій із биткою в руках.
— Ти що, козел, витворяєш, га? — заволав той.
Велосипедист ще не відійшов від шоку. Ошелешено кліпав повіками, дивлячись на лисого молодика.
— Язик проковтнув чи що? — усе більше розпалювався опецькуватий.
Велосипедист розгублено роззирнувся. Неподалік, за парканом, він помітив голову худорлявої бабусі, окутану білою хусткою. Стара мовчки спостерігала за ексцесом на дорозі.
Лисий не вгавав:
— Ти, стариган, німий чи говорящий?
— Та ніби «говорящий», — нарешті чоловік років п’ятдесяти озвався на дошкульне запитання власника битки, якою той погрозливо розмахував перед собою.
— Це — нормально? — ошкірився молодик. І зі злобою продовжив: — Так ось, старий ідіот! Ти мене підрізав!
— Не зовсім я ще старий, — з осмішкою відказав велосипедист. — А хто кого підрізав, — тут ще розібратися треба.
— «Розібратися»? — рявкнув лисий і підскочив до своєї автівки. — Бачиш полоси? Ти мені дверку пошкрябав! Тут ремонту — на тисячу баксів!
— Що-о? — здивовано округлив очі велосипедист. — Та твоя тачка стільки не вартує.
— Скільки вона «вартує» — я знаю! Це — не ціна твоєї лайби! Коротше, дідуган. Ти мене підрізав. Плати.
— Звичайно, — вдався до кпинів велосипедист. — Це я тебе обганяв і, як дурило, «підрізав». Еге ж?
— Ти тут не зубоскаль! А за «дурило» — відповіси! Я зараз своїм пацанам звякну — і тебе на фарш перемелють!
І лисий справді хвацько видобув із кишені джинсів мобільний телефон і почав набирати якийсь номер.
Велосипедист посміливішав і собі дістав із сумки мобільника. При цьому багатозначно зауважив:
— І я також зараз викличу своїх хлопців. І таку статтю тобі зліпимо, що радий не будеш.
Власник іномарки на якусь хвилю завмер. По часі спитав:
— А ти хто, стариг… Мент чи що?
— А це побачиш. У мене он і свідки є.
Молодика від цих слів аж пересмикнуло:
— Які свідки?
— А он, — велосипедист кивнув у бік голови, що й досі стирчала над вицвілим дощатником. — Вона все бачила.
— Дурня. Стара карга нічого не бачила!
Голова «старої карги» аж підскочила над парканом.
— Ах ти недоносок! — прошипіла бабка. — Я все бачила! Роз’їздилися тут! Людей збивають на дорозі! У мене зять — у поліції! Років десять пришиє! А ти як думаєш?
Лисий зі злості підстрибнув. Ускочив у салон іномарки і рвонув у найближчий провулок.
— Дякую, бабусю! — розчулено подякував велосипедист.
— Та чого там, — усміхнулася та двома зубами в роті. — Дурило воно і є дурило. Та ми — терті калачі, хи-хи!
Велосипедист поїхав. Зиркнувши в провулок, де зникла іномарка, подумав: «А навіщо я ляпнув про статтю? Ніби я… Хм…».