На наші бойові позиції проник невідомий об’єкт.
Перші повідомлення, що надійшли до штабу, були дещо дивні і химерні. Повідомлялося, нібито по чагарниках рухається залізне одоробло, видом своїм схоже чи то на людину, чи то на робота, і має зріст до метрів п’яти-шести.
Очевидців запитали:
— Вам там, часом, не приверзлося?
Відповіли:
— Хоч і темрява, але «тепловізор» чітко фіксує незрозумілу істоту чи щось схоже на неї. Але невідомий об’єкт рухається в бік наших бойових укріплень, на ходу з тріском ламаючи кущі та дерева.
— Невідомий об’єкт озброєний?
— Так. Невідомий об’єкт майже безперервно стріляє з нерозпізнаної потужної зброї.
— Чекайте наступних розпоряджень! І… досвідченого бійця на своїх позиціях.
…Саме в ці хвилини через певні джерела штаб отримав інформацію, що наші вороги нещодавно створили бойового робота зі штучним інтелектом, і нібито цю машинерію вже встигли запустити в серійне виробництво.
А наш досвідчений боєць, Максим Перекотиполе, тим часом уже знаходився в зоні особливої уваги.
Невідомий об’єкт також з’явився на горизонті. Він і справді був великих розмірів. З фарами на голові. І ніби з прапорцем, що теліпався на вітрі. Однак тепер потвора сиділа за пригорком, і звідти долинали дивні звуки. То плямкання, то булькання.
«Схожий на робота, — розгледівши зайду, подумав Максим Перекотиполе. — І, мабуть, заправляється пальним, аби рухатися далі».
Наш боєць підповз ближче. Дещо побачивши, посміхнувся. А відтак підвівся на повний зріст і впритул підійшов до невідомого страшидла.
— Гей, залізяка! — осміхаючись, гукнув Максим Перекотиполе. — Вечеряєш чи що, лобуряко?
— Чьо? — злякано сіпнувся об’єкт, схожий на робота. Він зі скрипом повернув залізну голову на голос.
— Кажу, вечеряєш чи притомився?
— Угу. Устал.
— Мабуть, бухаєш?
— Бухаю, — біля залізної ноги «робота» валялася порожня пляшка з-під горілки «Московская». Він поцікавився:
— А ти хто?
— Лихо твоє.
— Нє понял.
— А ти хто?
— Я? Та я — Термомінатор. Грозний!
— І який дурень тебе такого незграбного зліпив? Грозний! Часом, не Іваном звуть?
— Ну. Іваном. Термомінатор! Страшно?
— А хрін його знає. Швидше, смішно.
— Та я, мать…
— О-ооо. Певне, «Московська» добряче у твою голову вдарила. Однак не такий страшний чорт, як його малюють!
— Ну! Затопчу, хахол!
Термомінатор заскрипів своїм залізяччям, задвигтів. З ревом підвівся. А з очей його сипонули снопи яскравого світла. І двинув він на Максима Перекотиполе. Почав стріляти з чудернацьких кулеметів, умонтованих у руки. Кулі так і свищуть градом.
— О! Іван Васильович у гніві! Сто кольок тобі в печінку! — зіронізував наш боєць, хвацько ухиляючись від смертоносних «мух», а затим різко відступив убік.
Термомінатор раптом спіткнувся, заточився і зі скреготом повалився на землю. Іскри так і сипонули усібіч.
Максим Перекотиполе, регочучи, схопився за живіт. Відтак додав: — Не Термомінатор, а чорт батька знає що!
А грізна залізна потвора знову підвелася. Скрегоче зубищами. Погрожує:
— Теперь тєбє канєц!
— Гаразд, гаразд, Термомінатор-Грозний, — спокійно мовив Максим Перекотиполе. — Постривай-но хвильку.
— Зачєм?
— Я гопака станцюю!
— Чьо?
— Потанцюю!
— Ги-ги! Вот хахол дайоть! Йому конєц пріходіт, а он плясать!
— Кому що…
І пішов Максим Перекотиполе навприсядки. Та так жваво, так вертко, що Термомінатор зі своїх кулеметів і поцілити в нього не може.
А наш боєць усе ближче і ближче підбирається до робота. А коли вже зовсім наблизився до нього, то різко підсік того ногою.
Термомінатор гепнувся на землю. Із гучним скреготом залізне чудовисько розвалилося на частини. І з тих частин, зі стогоном, вибралася… миршава істота.
— І хто ти є? — весело спитав Максим Перекотиполе.
— Іван Вєсєлов я, — відказало те писклявим голосочком.
Наш боєць знову зареготав:
— І справді весело було! І як ти, такий незграбний, керував цією залізякою?
Іван Вєсєлов боязко відказав:
— Ти, ето… Ну…
— Підходь, підходь. Бити не буду. Чого баньки витріщив і тремтиш, як осика над водою? Ходімо.
— К… куда?
— Та хлопцям тебе покажу.
— Чьо, друг?
— Хе, друг! — зареготав Максим Перекотиполе і підняв із землі залізну відірвану руку з кулеметом. — Батьку твоєму ковінька! Важкенька штука! Ану, Термомінатор-Грозний, бери цю цяцьку на плечі і гайда за мною!
Іван Вєсєлов, зігнутий у три погибелі, постогнуючи, «доставляв» до наших позицій залишки «чудо-зброї» зі «штучним інтелектом»…