КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ, ХУДИХ І НЕ ДУЖЕ
Під чебуречною сиділа тлуста, безрозмірна істота з величезними щоками і грузьким тілом. Її майже ніхто не бачив, але багато хто чув. І звали її Чебурюк. Він умів солодко нашіптувати та вмовляти, і вмовляння ці стосувалися винятково їжі. А ще Чебурюк умів якимось чином підсилювати смаки у своїх жертв. Тільки-но чебуречна відчинялася, як істота вже розташовувалася біля входу й починала нашіптувати перехожим прості, але такі магічні слова.
Ось, до прикладу, іде пухкенька дівчина або чоловік із пивним животиком, і Чебурюк, наперед смакуючи, потирає свої масні м’ясисті руки. Його жертва наближається і потрапляє в зону дії істоти-їдуна. Немов сіті, напускає він на перехожого хмару ароматів, і людина втрачає здатність думати про будь-що, окрім його коронного запаху чебуреків на багаторазовій, перепаленій олії. Жертва потроху сповільнює ходу, це — перша ознака, що її кінцівки стали заплутуватися й загрузати, немов у киселі, у масних пахощах. Крок за кроком удавка звужується. Тепер настає черга слухової атаки. Чебурюк наближається до звабленого й невимушено тихенько промовляє прямо у вухо: «Мммммм, як смааачнопааахне… як яаа давно не їв чебурееееків… навіщо таааак поспішаааати, пора, нарешті, себе побааааалувати…».
Весь прикол — у тому, що жертва впевнена, що це — її власні думки. І варто людині просто глянути крізь прозору вітрину, як вона повністю втрачає розум і приходить до тями десь за годину на сусідній із чебуречною лавочці з неймовірно надутим животом, масними від олії пальцями й губами і гіркою відрижкою в роті…
Анорексичка Гера поверталася з чергового зібрання свідків Єгови… Вона парила над асфальтом, немов невагомий метелик. Довгі тонкі ніжки невимушено вгиналися всередину при кожному кроці, вона заносила їх наперед, піднімаючи коліна, і повільно, мов під водою, опускаючи на грішну землю. Зранку й до вечора в її роті не було ані рісочки, і цим Гера неабияк пишалася. Вона ледве помічала все довкола, бо витала десь далеко, у нетутешніх світах, а ще у великій залі, яку орендували для свідків їхні куратори. У її просторій голові лунали величні гімни про кінець світу й близький рай. «Таааккаааакпааадходятьпаааааслєднієєєднііііі…» — старанно виводив її голос у просвітленій душі. Зовні це виражалось у невиразному мугиканні, віддалено нагадуючи сигналізацію.
Раптом у її ніздрі ввірвався різкий запах чебуречної. Гера голосно глитнула слину й роздивилася довкола. Складалося таке враження, що хтось навмисне зав’язав їй очі, а тоді різко зірвав пов’язку і перед нею відкрилася якась непристойно-порнографічна сцена. Немов очманіла, дівчина дивилася крізь вітрину, і в її мозку повільно з’являлася думка про причину такого різкого запаху.
— Що це так пахне?.. Якийсь далекий запах дитиииинства… Яаакхочеееетьсятудиииповееернууутись…
Чебурюк знав свою справу і слово за словом підбирав ключики до благенької Гериної душі. Та раптом вона остаточно усвідомила все, на лобі виступив холодний піт, і вона з гордістю завважила у своєму шлунку блювотні рефлекси. Але в шлунку гуло, мов у порожній діжці, і дівчина, зібравши по крихті всю свою силу, рушила далі. Її постать, немов шхуна на слабкому бризі, спроквола віддалялася, так і не спокусившись чарами Чебурюка. Він ностальгійно дивився їй услід, майже закохавшись у її увігнуті колінця і довгий, мов щогла, хребет…
— З нас могла б вийти неабияка пара, — мрійно видихнув їдун.
Зробивши кілька глибоких вдихів з витяжки чебуречної, він пішов її слідами…
Тим часом Гера, смачно повечерявши половинкою яблучка й прийнявши душ, пірнула в тепле ліжко.
Вона мріяла, що уві сні до неї прийде Єгова і промовить котрусь зі своїх величних проповідей. …Із пухнастих, мов лебединий пух, хмарин до неї спускався незнаний раніше чоловік…
— Здрастуй, Геро, я прийшов до тебе…
Чоловік був добре засмаглий, мав кремезну статуру, ні, він був просто товстуном, усе його тіло чимось теж нагадувало величезну хмару…
— Як я мріяла тебе побачити, — мрійливо пропищала Гера.
— Я знааааю, — закохано вимовив чоловік, — я прийшов тебе урятуваааати…
По щоці в дівчини покотилася щира сльоза, а пальці затремтіли…
— Уже настав той час? Це — армагеддон, і ми підемо вогняним мостом?.. Ти врятуєш мене від світу?...
— Так, я врятую тебе…
— Як славно…
Гера не зводила з нього погляду, і він дивився на неї очима, немов жаровнями…
— О, Єгова, спасибі тобі, що не забув про прастую дєвушку…
— Що за ім’я ти назвала? — запитав хмара-чоловік.
— Твоє ім’я, ти ж — Єгова?
— Я справді прийшов тебе урятувати, а імен у мене багато… — пролунало із хмари-чоловіка.
— Яке ж твоє ім’я? — дівчина благально простягла руки вгору…
— Моєеее ім’яааа — Чебурюууууук…
Він простягав до неї свої пухкі руки, і в них парували свіжо насмажені гарячі чебуреки…
Гера прокинулася посеред глухої ночі, серце її стрибало, наче крихта на розжареній пательні…Руки липли від поту, ніби щойно тримали масне і навіть без паперу, у який зазвичай загортають смажені пиріжки. У кімнаті стояв густий запах олії… Шлунок звело від судоми, перед очима продовжував стояти все той же чоловік із чебуреками в руках, він шепотів їй дивні заклинання, й до неї долітали уривки магічних звертань: «Піііідииии, пооооїж…Піііідииии пооооїж…Пііііідиии, пооооїж….» За кілька хвилин сон розвіявся, але спати Гера далі не могла. У голові паморочилося, стеля оберталася, немов вертело, на якому смажили величезного кабана, у животі пурхали метелики. Вона встала з ліжка й підійшла до вікна, по темному небу котився величезний надкушений млинець місяця в оточенні безлічі цукрових зірочок. У шлунку почалися спазми, і якби пів яблука було ще там, воно, напевне, попросилося б назад…
Наступного дня Гера ледве дочекалася кінця робочого дня, щоб зустрітися зі своїм наставником (так називалися більш досвідчені свідки Єгови). Молодий чоловік у костюмчику й краватці терпеливо вислухав її сповідь і прорік:
— Сестро, тебе спокушує нечистий, не піддавайся йому, читай «Сторожову башту» номер 27, там на тридцять сьомій сторінці є пояснення твоїх страждань.
Дівчина, натхненна напучуваннями, верталася додому, та біля чебуречної їй знову стало зле. У якусь мить здалося, що вона бачить того чоловіка зі сну просто у вітрині поміж бутафорських виробів із борошна. Він їв жирного чебурека і дивився на неї. Тоді обтер масні руки об штани і рушив прямо крізь вітрину. Гера побігла. На розі сусідньої вулиці вона боязко обернулася. Біля чебуречної було порожньо…
Цієї ночі Чебурюк знову прийшов до неї і вмовляв з’їсти чебурека. Снилося, що її прив’язано посеред величезної кухні до стільця, навколо стоять громіздкі плити з такими ж величезними сковорідками, і на них досмажуються плескаті чебуреки, пухкі біляші й пончики. Вони поспускали зі сковорідок борошнисті ноги й промовляли. Товсті м’ясисті язики важко поверталися в масному роті, а тому мова здавалася повільною, неповороткою, перемежованою гучним плямканням.
— Піди, поїж, підиии поооїж, пііідииии пооооїжжж, — хором співали вони, немов якийсь гімн. І ось вона раптом опиняється в концертній залі, де збираються свідки. Тільки замість її братів і сестер поруч сидять наповнені м’ясом чебуреки, біляші, пончики, вони засмажені до хрусткої скоринки, а ноги й руки — білі, присипані борошном. Вони уважно слухають Шаурму.
— А зараз перед вами із проповіддю виступить наш наймудріший чебурек!
Пролунали оплески і на сцену вийшов усіма шанований проповідник. Він емоційно переповідав біблійну історію про те, як зробив Бог із тіста першого чебурека і чебуречку. І заклав у них доволі свинячо-яловичого фаршу з цибулею, і заповідав їм любити одне одного та не спокушатися іншою начинкою… Гера придивилася до виступаючого і з жахом упізнала в ньому свого нового знайомого. Промовець наказав усім знайти сторінку зі Старого Заповіту, Книгу Буття 1-20. І всі чебуреки в залі почали істерично шелестіти сторінками, кожен намагався знайти це місце першим. І тоді, не чекаючи останніх неповоротких братів, він зацитував: «На початку Бог сотворив небо і …чебурека… І був чебурек пустий і порожній, без начинки... і дух олії ширяв над сковорідкою…».
Гера різко сіпнулася й прокинулася, та останні слова ще лунали в її вухах: «…дух олії ширяв над сковорідкою…» Дух олії дійсно ширяв, тільки тепер в її квартирі. Гера відкинула ковдру, всунула спітнілі стопи в пухнасті капці й пішла на кухню попити води. Звичними рухами знайшла склянку, свій основний посуд, й налила з глечика. Повільно ковтаючи живлющу вологу, краєм ока помітила щось неприродне на своїй плиті. Не допивши воду, різко поставила склянку на стіл й витріщилася на плиту… Там на сковороді лежав рум’яний, ще теплий чебурек. Вона закотила очі. У кімнаті щось із гуркотом упало… На підлозі лежала непритомна Гера…

Газета «Звягель» як інформаційний партнер (і разом із Музеєм родини Косачів — співорганізатор) першого літературного конкурсу за мотивами родинних традицій сім’ї Косачів «Кепський жарт» продовжує ознайомлювати читачів із творами-переможцями.