Накриє омофором Богородиця
Від лихого ока, зла і від війни.
Й запрацюють українські двигуни
Із кожної руки, повітря, волості.
…І гени українського козацтва
Із величчю поетики Тараса
Країну захистять і міццю, й совістю!

Життя — воно таке … крихке і швидкоплинне.
Й набутися б на цьому світі, максимум зробити.
І восени зібрати ягоди родинної калини.
Й пишатися і тішитись, як є, й зростають діти.
І здати на «водійське», і кухню вкрити кровлею.
Донеччину, Луганщину відновлювати долею.
…Та люди тут затійливі, дбайливі і сміливі,
Й щедрі: ось несуть поету у руках малину.
Й просять більше позитиву у поезіях на волі.

Не відпускаю осінь, а сплету
Її в тканинку і укрию нею ліжко.
Ховатимусь щоніччя в ніжне
Й запрошуватиму мету:
Коли — ту саму, а коли нову —
Бездонну і багатосмугову,
Незнану ще й гарячо-сніжну.

У повітрі — осінь з крапельок листяного дощу.
І ми з дощем — на ти, комфортна невагомість.
Зустрінемось, і я тебе глінтвейном пригощу,
Гарячим і солодким, без усяких церемоній.
Ми сокотатимемо довго, ніби, як востаннє.
І час тікатиме, як пінна шапка з ранішньої кави.
…Мелодія… З якої соцмережі мене кличуть?
Не наважуюсь відволіктись, …мить спантеличень.
Осінь, а парко, як весінніми нероздяганнями.

Жовтень зітканий із протиріч,
Наче кіт сам по собі гуляє:
Може замуркотіти вночі
Незаснувшим дощевим малятком.
Й раптом, холодом злив, мов кігтями,
Царапнути балкони і брами.
…Жовтень зітканий з тканки
«на смак» — Навислий до ніг лапсердак.

На бал запрошує чуттєва осінь.
У парку — тільки ми, і ліхтарів молочні тіні.
Повітря мускусом пахне, соснами;
На небі — ківш Ведмедиці, магічні лінії…
…Дрес-код — бурштинові хустинки й шалики.
А ти у очі заглядаєш у мої,
Де офарбовані у райдугу сигнали —
Ілюмінації грибних осінніх днів.