Масну, ганебну на десятиліття, пляму, замість акуратної крапки, поставила на своїй діяльності попередня каденція міської ради. Ця пляма — свідоме прийняття цілком незаконного і в заздалегідь у незаконний спосіб рішення про перейменування вулиць. Воно не на один рік буде визначати організацію життя у нашому місті.
Депутати правильно вагалися, але, на жаль, не встояли під тиском «окремих містечкових політиканів». Адже міський голова своєчасно отримав відповідне обгрунтоване застереження від народного депутата В.М.Литвина. Депутати при прийнятті рішення ігнорували вимоги нового, суто українського, законодавства, цілком свідомо, без жодної поважної причини, знехтувавши інтересами громади.
Ні для кого не є відкриттям, що приведення назв вулиць у відповідність до вимог Закону «Про засудження… тоталітарних режимів» особливого захвату не викликало. Так, ще й додало півроку «плідної» праці зі службової підробки, фальшування та введення громади в оману. Наприклад, у такому вигляді це питання взагалі, згідно з чинним законодавством, не повинно було бути включеним до регламенту сесії, на що і зауважив В.М.Литвин.
Звісно, головною рушійною силою стали геть незрозумілі і свідомо незаконні, самоправні дії голови топонімічної комісії. Яка була мотивація свідомого, з перших кроків, «проштовхування» у незаконний спосіб незаконного рішення? Хто за лаштунками смикав за нитки? Але головним порушенням є повне ігнорування вимог Законів України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», відповідної постанови Кабміну.
Багато посилань на рекомендації Українського інституту національної пам’яті (УІНП) є яскравим свідченням службової підробки. Звичайно, жодної рекомендації, яка б суперечила вимогам чинних Законів, УІНП не надавав. Все було спрофановане, сфальшоване, зімітовано перелік порушень, це займає не одну сторінку. Тому автор не буде втомлювати читача подробицями. Звернемося до суті питання. Адже за кожним словом стоїть конкретна вимога конкретної статті закону.
Ще три роки тому нарешті було прийняте нове суто українське сучасне законодавство замість радянського зразка 1981 р. Воно докорінно змінило підхід до присвоєння імен фізичних осіб об’єктам права, у т. ч. вулицям, провулкам.
Сучасне українське законодавство розглядає процес присвоєння імен фізичних осіб як увічнення, лише як виняток, а не правило. Обов’язковою умовою є наявність обгрунтування щодо цих вимог закону на всіх етапах розгляду питання, — розпорядження міського голови, подання міського голови, попереднього розгляду міською радою, прийняття рішення.
Перейменування з присвоєнням імені фізичної особи — таких обгрунтувань повинно бути два. Перше — необхідність зміни назви, друге — щодо необхідності присвоєння імені конкретної особи цій вулиці. Звісно, відповідно до вимог і умов, зазначених у законі.
Наприклад, жодних законних підстав для зміни назв існуючих вулиць Драгоманова й Сагайдачного не існує. Вони не підпадають, звісно, під дію закону «Про засудження…». Більше того, одна з вимог закону: «Вулицям, як правило, присвоюється ім’я тієї фізичної особи, діяльність якої була пов’язана з вулицею, якій це ім’я присвоюється». Ось і маємо незаконну зміну назв. Крім того, що нічим не обгрунтоване, то ще й заборонено законом повторне присвоєння імені.
Таких, нічим не обгрунтованих винятків, у епохальному за незаконністю рішенні набралось аж 90%. Типовий випадок із К.Осьмаком. Звісно, сам він у нашому місті ніколи не був, його діяльність ніяк із ним не пов’язана. Але увічнений він тільки через те, що у нього дружина була з Новограда. То кого увічнюємо, шановні? Майже 30% «номінантів» не відповідають іншій вимозі: «зробили значний особистий внесок у розвиток науки, освіти, культури та інших сферах суспільного життя». Не просто за заслуги, а за конкретний особистий внесок у розвиток.
Все це тому, що з самого початку був обраний позазаконний шлях. Адже, у зв’язку з прийняттям нового законодавства, два роки тому міською радою були внесені відповідні зміни до Положення про топонімічну комісію, і в положенні прямо зазначено: «2.2. До компетенції комісії не входить розгляд пропозицій щодо перейменування вулиць, площ, проспектів, алей, парків міста». Жодних власних пропозицій, звісно, топонімічна комісія, як лише дорадчо-консультативний орган, виносити права не мала, навіть розглядати чужі, але надала і винесла. Не було підготовлене і відповідне розпорядження міського голови щодо проведення громадських обговорень встановленого законодавством змісту, тобто, взагалі вони не були проголошені у встановлений спосіб, інформаційне повідомлення не відповідало вимогам встановленого Кабміном порядку проведення громадських обговорень. Ніяких умов для проведення процедури не було. Все чинним законодавством передбачено і ретельно розписано.
Навіть неофіційні громадські обговорення були проведені з порушенням процедури. До зазначених обговорень навіть не виносилися, наприклад, пропозиції одного з новопризначених радників міського голови.
Звісно, не було підготовлено жодного подання міського голови, з чотирма додатками. А це — єдиний документ, який розглядає міська рада з цього питання. В законодавстві окремими статтями прописаний попередній розгляд і прийняття рішення міською радою.
Звичайно, протягом передбаченого законом терміну у 15 днів, міська рада не звернула увагу на недостовірність біографії П.Волиняка, невідповідність вимогам одразу двох передбачених норм закону, і не повернула подання міському голові, згідно з відповідною статтею закону. Наприклад, невідомо, служив П.Чечет (Волиняк) новій німецькій «неньці» зі зброєю чи без?
Питання залишається: заради чого і кого цей правовий «бєспрєдєл» робився? Якщо лише з тією метою, щоб проштовхнути «шестірку» націоналістів, увічнити їх у нашому місті, де ні «бандерівцям», ні «упівцям» створити підпілля так і не вдалось. Хоча досить розгалужене націоналістичне підпілля під час німецької окупації таки було, але не їхнє.
Про яке патріотичне виховання йде мова? АТО показала: за справжнім, не декларативним патріотизмом, звягельчани в рази перевершили галичан. На одному із засідань інший із новопризначених радників міського голови озвучив причину «проштовхування» «шестірки». Відверто і чесно пояснив, що їм просто «незручно перед «партайгеносе» з інших міст, що в нас таких вулиць немає». Який там «патріотизм», не кажучи про інтереси громади?
Ось, згідно з рішенням, ми зовсім «патріотично» і маємо. До 25-річчя незалежності отримали замість запропонованих вулиць Незалежності, Свободи і Злагоди — вулиці на честь двох самогубців, щоправда, з різних мотивів. Один — головний кат, голова СБ ОУН (Р) Арсенич-Березовський, котрий застрелив дружину і застрелився сам, щоб не потрапити до рук «колег» по ремеслу. Другий — брутальний і амбітний Міхновський, повісився, будучи важкохворим, через розчарування в житті і боротьбі. Міф про повішання його ДПУ — давно спростований фейк.
А ось ім’я Антоновича можна було б присвоїти іншій вулиці. По тій же вулиці Воровського пропонувалося на честь 395-річчя про першу письмову згадку про лікарню у місті («Дім шпитальний») — Шпитальна. Ці зауваження і пропозиції своєчасно, у письмовій формі, були надані міському голові. На них отримані письмові відповіді, що зауваження і пропозиції будуть враховані. На сесії: «Крім трьох назв вулиць — зауважень немає».
Чи не привели подібні витівки чиновників до найнижчої явки виборців? Звичайно, нашій громаді дуже важко робити якісь активні рухи з тарифним зашморгом, через наповнення кишень, замість грошей, повітрям порожніх гасел і обіцянок. Але громада спромоглася, заявивши під час сесії: «Не треба нам знову жодних ідеологічних назв». Це — суто європейський прагматичний підхід. Адже назви повинні бути зручними і такими, що швидко приживаються. Головне призначення назв вулиць — не кон’юнктурні увічнення всіх і вся, а вказівник на місця і шляхи до них.
Питання залишається відкритим: «Чи зроблять новообрані міський голова і міська рада крок на шляху перетворення міської ради в орган справжнього місцевого самоврядування?» Усі правові підстави для таких кроків є.