Навіть не віриться, що ця миловидна красуня-бабуня Надія Григорівна, або баба Надя, як називають її рідні, 28 січня відсвяткувала свою 90-ту зиму! Як зізналася ювілярка, вона дуже хвилювалася з цієї нагоди, адже за своє довге життя великої уваги не знала. А цього 90-го дня народження до неї на гостини завітали поважні гості — з управління праці та соцзахисту населення, «Червоного Хреста» та Ради ветеранів. Завітали з гарними словами та подарунками, грошовою премією від влади і державною нагородою — медаллю «70 років визволення України від фашистських загарбників».
Надто цій святковій події раді близькі Надії Новашевської. Знають, наскільки важливою є для їхньої бабусі увага. Бо за свій довгий вік Надія Григорівна, котра пережила Велику Вітчизняну, не мала від держави жодних пільг, жила на мінімальну пенсію. І лише за два дні до 90-річного ювілею (!) бабуся нарешті отримала посвідчення учасника Великої Вітчизняної.
Рідні зізнаються, що Надія Григорівна для них — справжній промінчик сонця, бо кожен день свого життя вона жила і живе для них. Троє дітей, сім онуків, 14 правнуків та праправнук Кирилко — її найбільший життєвий ужинок. Увесь вік жінка тяжко працювала, разом із чоловіком побудувала житла для дітей та онуків. Ніяких відпочинків чи санаторіїв не знала, проте досі намагається постійно бути серед людей і щось робити.
Онука Альона розповідає, що для неї із чоловіком бабуся — це найбільша підтримка й опора. Власних батьків вони поховали, а Надія Григорівна у 84 роки (!) гляділа Альоні її 7-місячну доньку, справляючись із нелегким завданням не гірше за молоду матусю. Скільки всього було у житті старенької… В уривках пам’яті — як партизанами передавали записки нашим, як Надійку, разом із товаришами, присипало землею в окопі, як не раз втікали від фашистів… Одне з нагадувань про це — зморщені старенькі руки, помережені білими плямами на зап’ястках — це так каменями підлітки натирали шкіру до крові, бо німці, мовляв, не заберуть у полон із ранами…
Потім були довгі роки доказів того, що Надія Григорівна була партизанкою. Доки з різних державних інстанцій надходили відписки про необхідність нових довідок, — свідки тих воєнних часів повмирали, а в рідних від нескінченної бюрократії опустилися руки.
І тільки тепер, під час сплати комунальних платежів, хтось зі службовців дуже здивувався: чому учасниця війни досі не має жодних пільг?! Рідні звернулися до місцевої Ради ветеранів. Тут розповіли, що подібні історії, на жаль, трапляються нерідко і порадили довести справу до кінця, для отримання заслужених пільг. І ось днями багаторічна історія нарешті завершилася — посвідчення знайшло власницю, ставши їй подарунком на ювілей.
Секрет довголіття бабусі рідні вбачають у її щоденній активності та натуральному харчуванні. Жодних ковбас бабуся не їсть, щодня вживає молочне і лише корисні продукти на кшталт картоплі, сала. Як каже Надія Григорівна: «Хто молоко парне вживає — той лікарні не знає!» Доки могла — тримала у місті (!) корову, а лікарні, й справді, довго не знала.
Бабуся досі порається на городі, сама куховарить, розпалює піч. Живе поруч із сім’єю, але в окремій хаті, де сама собі охайна господиня. Ще й у баньці попариться, із віничком! Ніколи нікого й нічим не навантажує, хоч і має проблеми зі здоров’ям. Зокрема, з тиском. А ще цій маленькій тендітній жінці завжди допомагала її внутрішня сила, загартована найстрашнішими у житті негодами — смертями найрідніших людей: двох дітей, двох онуків та чоловіка. Поховати їх, пройти крізь такі життєві терни нестерпно важко, але тепер вона є ще більшим прикладом для близьких — взірцем витримки та мудрості.
«Діти, які у вас зараз проблеми?» — запитує бабуся, коли хтось із близьких нарікає на труднощі. І тоді, здається, з’являються сили, бо й справді — доки живеш на цьому світі, то можна усе подолати.
Редакція «Звягеля» долучається до усіх гарних привітань на адресу ювілярки й бажає довгожительці здоров’я, добра та радості! А ще, як побажали Надії Григорівні рідні, зустріти згодом свою соту зиму — такою ж світлою та усміхненою, в оточенні люблячої сім’ї.