Одразу зауважимо, що в даному конкретному питанні, про яке йтиметься в публікації за підписом члена Національної спілки краєзнавців України О.Провоторова, редакція не перебуває на чийомусь боці і не є зацікавленою стороною. Питання перейменування міста (повернення йому історичної назви) — складне, суперечливе і дискусійне. Кожна точка зору має право на існування, кожен має свої вагомі аргументи.
Але, як засіб масової інформації, ми намагаємось висвітлювати проблемні питання, такі, що цікавлять читачів. Тому, в межах наявних можливостей та чинного законодавства, надаємо «майданчик» для висловлювання думок різних сторін.
Редакція газети «Звягель» завжди відкрита для своїх читачів та передплатників і готова вислухати та почути всіх небайдужих!
Не минуло й року, як комусь знову закортить написати чергове спростування, на кшталт, «дружина Цезаря поза підозрою» чи «там усі поважні люди». Але про все по порядку.
Перше, що насторожило — «розгін» неправдивої інформації про першу літописну назву нашого міста в інформаціях на офіційному сайті міської ради.
Звідки це взято: «перша літописна назва міста — Звягель»?! Перша відома з літопису назва — Возвягль. І тогочасні мешканці міста у літопису названі не «звягельчанами», а «возваглянами». Якщо є бодай найменший сумнів, — відкривайте літопис і читайте.
Отож, кожному періоду історії міста відповідає своя назва. Давньоруському — Возвягль (повна — Возвяголь).
Перші роки (приблизно 230 років) у складі Великого князівства Литовського (ВЛК) — Звяголь. Трохи менше (226 років) під владою Речі Посполитої — Звягель. Та вже 222 роки (у т. ч. — 112 років у складі Російської імперії) і до сьогодні місто носить назву — Новоград-Волинський.
Природно, що будуть гучні заперечення проти того, що Звягель — це «полонізована», себто — «ополячена» назва Звяголя. Але критикам автор би порадив не пускатися у «високі матерії», не посилатись на апокрифи чи чиїсь думки… А спочатку знайти бодай одне першоджерело, «випуск» до Люблінської унії 1569 р. з саме тим «гелем». Все інше, звісно, виглядатиме, як суцільне базікання. Історія — річ конкретна. І князі в нас були саме за документами — Звягольські, і волость — Звягольська…
Більше того, нашому місту ще пощастило. Адже у Люблінський унії був прописаний обов’язковий перехід у ВЛК на латинський алфавіт. І тому могло бути, як із Кіковою. Через малограмотного якогось писаря село Сікова одразу після унії стало селом Кікова, і вже встигли народиться за сторіччя аж дві «легенди» про походження назви саме «Кікова». У грамоті 1522 р. воно ще Сікова.
Дивним виглядає і відсутність на офіційному сайті міськради навіть натяку на те, що 2017 рік — рік подвійного ювілею міста. Не тільки 760-річчя першої літописної згадки. Але і 510-та річниця з дня фундації Звяголя як міста на його сучасному місці.
Нагадаємо, що біля 30 років тому комплекс городищ на сучасному терені Чижівської сільради був визнаний науковою спільнотою залишками літописного давньоруського міста Возвягль. Що згодом було закріплено в урядових ухвалах.
До пропозицій далеко не місцевих ініціаторів стосовно перейменування міста виникає багато питань.
Але перше і напевно головне: чому пересічні мешканці міста й обрана ними влада повинні витрачати власні і чималі гроші, марнувати час, переживати велику купу незручностей? Кому насправді і для чого оте потрібно?
Лише через те, що той Звягель є «полісинонімом», «що за останні роки розмовно у різних регіонах вживається саме назва Звягель»? Мабуть, таким ініціаторам марно казати, навіть, за нашу 30-ту окрему механізовану бригаду. Яка з перших днів воює на Сході з почесним (підкреслимо — почесним) найменуванням «Новоград-Волинська».
Інше питання: яку саме з трьох історичних назв міста обрати і через що? Вони — рівноцінні. Просто назви міста в певні періоди його історії. Якщо казати про якусь «символічність» назви «Звягель», то єдине що воно «символізує», то це винятково панування Польщі на наших землях.
Навіть поява назви Звягель в офіційному обігу за німців не обійшлась без поляків. Німці перед початком радянсько-німецької війни передрукували один в один «мапу тактичну польську» 1931 р., лише переклавши легенду до неї.
Чи є назва «Звягель» унікальною? Звісно, що ні. Ще сто років тому існували два історичних населених пункти з такою ж назвою — в Борщівському повіті Галицького намісництва і Сенненському повіті Могилевської губернії.
Ще одне питання: яким чином здійснювати перейменування? Законодавчої бази у повному обсязі досі немає.
Адже Закон «Про географічні назви» містить пряму вимогу: «перейменування географічних об’єктів здійснюється з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об’єкти, відповідно до закону про референдуми».

Але закон про референдуми ВРУ досі прийняти не вдалось. Звичайно, що референдум жодними імітаціями типу «опитувань» і «обговорень» не заміниш.
Під декомунізацію був виписаний окремий порядок. Але це — не наш випадок. Тож, у будь-якому разі доведеться зачекати.
А що наприймали комісари з топонімічної комісії (ТК)? Хоча нагадаємо, що ТК, згідно з Положенням, взагалі не може приймати жодного рішення, навіть протокольного, до того ж, поза межами власної компетенції.
Звісно, може виникнути питання: а що тоді входить до її компетенції? Відповідно до редакції Положення 2013 р., коли воно було приведено до вимог чинного саме українського законодавства: «2.1. Комісія розглядає та надає пропозиції:
— на розгляд міської ради щодо найменування новостворених вулиць, площ, провулків, проспектів, алей, парків міста та щодо місць встановлення та зовнішнього вигляду пам’ятників, пам’ятних знаків;
— на розгляд виконавчого комітету міської ради щодо встановлення меморіальних та інформаційних дощок.
2.2. До компетенції комісії не входить розгляд пропозицій щодо перейменування вулиць, площ, проспектів, алей, парків міста». Решта — лише як рада експертів винятково в рамках оголошених розпорядженням міського голови громадських обговорень, згідно з чинним законодавством.
Тому питання: чому комісари ТК не знають своїх повноважень? Дійсно, для їх виконання знання чинного законодавства не потрібно. Та ось біда: останні чотири роки ТК працює майже винятково поза межами своєї компетенції і поза правовим полем. Іноді, навіть, і за міського голову, і за виконком?
То, мабуть, не дивно, що з відмовою від назви вулиці Єрьоменка комісари перевершили самі себе. Мало було залізти в чужий «огород». Та ще і «вирішили» запропонувати депутатам «піти в народ» і запитати, що він думає про перейменування їх вулиці, міську владу, студентів-«ініціаторів» і тих дорослих дядьків, які за ними стоять.
Звісно, виникає у даному випадку питання: якщо не ТК, то хто? Звичайно, що це — конкретний виконавець, який повинен був підготувати проект відповіді для міського голови. Адже, згідно з поданими документами, є всі підстави для відмови від пропозиції. У нормативно-правовій базі все гарно врегульовано, все розписано.
Тож, кому насправді це потрібно і навіщо? Через що мешканці тієї ж вулиці Єрьоменка повинні витрачати власні кошти, займатись біганиною і марнувати купу часу? Та ще й робити оте у позазаконний спосіб?
За геральдику, мабуть, не менш цікаво. У деталі вдаватись автор не буде. Зверну увагу на три моменти.
Чи є якийсь організаційно-розпорядчий документ із цього приводу? Адже протокольне доручення — лише підстава для його видання.
Може, таки має сенс услід за Коростенем ризикнути 2-4 тис. грн. і зробити запит до РДАДА з приводу пошуку зниклої грамоти про надання місту Магдебурзького права? Коростень ризикнув і виграв, отримав. Може і нам пощастить, шанси 50 на 50?..
І чи є у вимогах до нового герба згадка про «обов’язкову» наявність дзвону? Бо за три роки будемо святкувати 45-ту річницю народження «легенди» про дзвін. Як же «святкувати» ювілей «легенди» без нього у гербі?
Що є все вищевикладене? Ознаки чого воно містить? Чергової «кризи некомпетентності»? Або «отаманщини», коли не виконується жодних, навіть, прийнятих міською ж владою рішень? Вирішувати вам, шановні читачі.
P.S. Найсвіжіший приклад — з «конем». Потрібно ставити нового «коня»? Звичайно потрібно, і так вже рік на балаканину втратили. Але як?
Де необхідне обов’язкове клопотання підприємства, установи, організації, чи об’єднання громадян і головне — з обов’язковими додатками до нього? Процедура чітко виписана в нормативному акті. Посилання на нього є у «шапці» рішення, але його вимоги повністю проігноровано. Звичайна, на жаль, практика апарату.
Як можна приймати рішення про спорудження, виділення такої значної суми коштів без жодного обов’язкового документа, з порушенням усіх вимог чинного законодавства?
І знову, звісно, не обійшлось без «освячення» комісарами ТК…