У нинішніх умовах глобальної економічної, а в нашій країні ще й політичної кризи, на жаль, все частіше на другий план відходять питання виховання підростаючого покоління, і насамперед молоді, яка через рік-два йде в «самостійне» навчання. Сьогодні на сторінках газети своїми міркуваннями з цього приводу ділиться директор професійного ліцею та економіко-гуманітарного коледжу — Микола Євгенович ПАЛАМАРЧУК.
Змінився зміст «сім’я» і в першу чергу — в його традиційному розумінні.
По-перше, сьогоднішня сім’я суттєво зменшилась у кількісному параметрі: переважають сім’ї, які нараховують 1-2 дитини.
По-друге, значна частина дітей виховується одним із батьків, частіше — матір’ю.
По-третє, значна частина членів сім’ї проживають не разом. Тобто, змінились умови проживання і виховання.
У своїй більшості ми розуміємо, що там, де сімейні відносини нормальні, можуть вирости нормальні діти. До того ж, у матері з дитиною — біологічна єдність, а у дитини з батьком — виховна.
Тому, якщо батько в сім’ї не дуже працює, не допомагає матері по господарству, більше відсутній, ніж присутній (навіть, перебуваючи на роботі, на заробітках або ще десь), то дитина не отримує належного — батьківства.
Ці роздуми можна продовжити, адже ми з вами, безперечно, неодноразово були свідками складних життєвих ситуацій. Так, одинока, стурбована і, навіть, в розпачі мати (часто — батько), які намагаються поладити зі своїм чадом, будь-що, захистити його від «несправедливих» педагогів, сусідів, компанії і т.д., при цьому втрачають об’єктивність, сердяться на всіх і вся. Зрозуміло, що і дитина суб’єктивно дивитиметься на оточення, матиме свою особисту реакцію на те, що відбувається навколо. Крім того, думаю, що ви погодитесь, що ні техніка, ні комп’ютери не покращують морального стану суспільства.
Від, навіть, найдорожчого мобільного телефону ми не станемо добрішими...
Морально-політичний клімат в державі створюється не технікою, а культурним спадком і спільними зусиллями нації...
І в коледжі, і в ліцеї та і в будь-якому навчальному закладі, щоденно стикаємось з проблемами, викликаними бездумним використанням мобільників, Інтернету, доступу студентів і учнів до мото- і автотехніки, скутерів, масовим порушенням правил дорожнього руху і т.д. А що показує телебачення?
Тут ще багато слід осмислити. Для діяльності вчених-філософів, психологів, педагогів, батьків, державних мужів — поле діяльності надзвичайно велике.
На жаль, все менше бажання і часу залишається в молоді до художньої літератури, художньої самодіяльності, спорту, технічної і художньої творчості, просто суспільно-корисної діяльності.
Разом з тим є багато позитивних прикладів. Так, вже три роки в коледжі запроваджено модульно-рейтингову систему навчання, яка максимально спонукає студентів до самостійного здобуття знань, що дуже важливо сьогодні, враховуючи величезний потік інформації. Тобто, ми намагаємось реалізувати принцип «Навчання протягом всього життя».
Проводиться системна робота з впровадження у практику роботи викладачів новітніх освітніх технологій. Мабуть, завдяки цьому, коледжу МОН України Академією педагогічних наук було присвоєно почесне звання «Лідер освіти України».
Вагомих здобутків набув і колектив професійного ліцею. Наші викладачі і майстри-викладачі виробничого навчання Гайдайчук Г.П., Кизяк Л.В., Симон Л.Ф. стали переможцями в обласних конкурсах «Викладач року» і «Майстер року», а учень Піліхевич Олег — «Учень року».
Ліцей протягом ряду років стабільно тримає високу планку серед навчальних закладів області.
Подібних прикладів я міг би наводити чимало, але хочу сказати, що залишитись «на висоті» стає все важче і важче. Люди змінюються, вимоги ростуть не пропорційно віддачі кожного.
Дуже турбує те, що в суспільстві зростає відстань між «позитивом» і «негативом», позитивними змінами в державі і навпаки.
Всетаки елементарна безкультурність, лихослів’я, бездушність, екологічне невігластво — переповнює оточення. Пройти ввечері у парку, по фортеці, послухати мову людей, і молодих і старших, прогулятись берегом рідної Случі ... Багато що почуєш і побачиш. Не зовсім доброго і приємного. Видно, не даремно ростуть високі огорожі навколо будинків, щоб захиститись від негативу хоч дома.
Причин такому стану є багато. Високе мистецтво все далі віддаляється від простих людей. Ціни на квитки «зірок» ростуть, і ми все рідше бачимо їх в нашому Палаці культури. На масову сцену впевнено і, дай Бог, щоб не назавжди, вийшло низькопробне шоу: безголосі, мінімально одягнені і яскраво розмальовані артисти, з пустими піснями і часто нецензурними і далеко не літературними виразами і діями.
Тому доречним буде сказати, що хвороба влади — продовження хвороби народу. І навпаки.
Звичайно, філософських, соціально-психологічних проблем переходу до нової-старої — капіталістичної — формації багато, і це — об’єктивно.
Але ми дуже багато втрачаємо від незграбного управління країною, вкрай забюрократизованої державної машини. Як ніколи раніше, підтверджується висказування: «На двох українців — три гетьмани».
Тяганина за посади, подвійні стандарти призводять до некерованості Держави, до вседозволеності і «пофігізму». Світ дивується з наших вождів і з нас.
Від виборів до виборів мусоляться теми мови, НАТО, ЄЕС та ін. Величезні, роздуті гілки державної влади діють вкрай неефективно, забюрократизовано, навіть, часто шкідливо. Із стурбованістю я, особисто, спостерігаю за діяльністю секретаріату Президента України, головним завданням якого, на мою думку, сьогодні є критика дій Уряду.
Авторитет правосуддя теж знизився до крайньої межі. При цьому частина населення України намагається, будь-що, утриматись «на плаву»: займається торгівлею, надає різноманітні легальні і нелегальні послуги, намагається утриматись на одній чи декількох роботах, працює на городі і т.д. Частина ж просто деградується з оковитою втрачає кваліфікацію, здоров’я, дотримуючись принципу: «як платять, так і працюємо», переходячи в розряд «ніяких».
Подвійні стандарти негативно діють і на простих людей. Адже що можна сказати, коли кремезний чолов’яга на світанку виносить сміття на шкільне подвір’я, мовляв, «там заберуть», або коли на березі річки пристойна, на вигляд, сімейна компанія, залишає після себе пляшки, пакети, понівечену рослинність ...
Певна частина молоді, прагнучи красивого життя, побаченого на телеекранах, хочуть модно одягатись, шикувати в кафе і ресторанах. Батьки часто-густо потурають їм у цьому.
Наведу такий приклад. До знайомих приїхала студентка із Канади. Зайшовши увечері в один із ресторанів, запитала: «А це що, усі повії?» В іноземки в голові не вкладається, як це юнки, віком 14-17 років, розмальовані і розцяцьковані, дорого одягнені, можуть випивати пиво, спиртні напої, палити?!
Все більшу кількість людей, і особливо молодь, захоплює вседозволеність, зневіра у владі, пияцтво і наркоманія, злочинність, хтивість та ін. Ці негаразди не будуть зменшуватись при нинішній владній, вірніше, безвладній, ситуації в Україні.
Однак, поряд із цим, в Україні відкриваються можливості проявити, реалізувати себе згідно з покликанням. За прикладами далеко іти не приходиться.
У мене викликають велику повагу такі люди, як чемпіони світу з гирьового спорту Костянтин Сєряков і Олександр Дідовець — надзвичайно скромні І працьовиті люди, які мужньо переборюють всілякі життєві негаразди і труднощі, продовжують працювати над собою і встановлювати нові рекорди. Ми не раз захоплювались піснями і майстерністю виконання Петра Фатенка, Миколи Куркача, Михайла Артем’юка та інших їхніх колег.
Заслуговує на повагу самовідданість справі, настирність, працездатність, порядність нашого міського голови Миколи Петровича Боровця. Працюючи по 12 годин на добу, практично без вихідних, він намагається будь-що забезпечити жителів міста теплом і всім необхідним, надати допомогу вчителям і лікарям, комунальникам і пенсіонерам, молоді і ветеранам, спортсменам і працівникам культури. Тож не дивно, що наше місто вже кілька років поспіль займає перші місця в Україні з благоустрою.
До видатних людей я відношу і Володимира Дідківського, Віктора Весельського, Володимира Литвина, Бориса Тарасюка, Миколу Горбатюка, Бориса Нємца, Віру Римську, Ліну Наумець та багато інших.
Дуже хочеться, щоб молодь і ми всі брали з них приклад, були оптимістами, краще вчились і робили свою справу, були чеснішими і добрішими. Слід пам’ятати, що ми самі маємо будувати нову країну, для себе і своїх дітей. Ми самі!
Будувати свій дім непросто і нелегко. Але ми цього прагнемо, тож — думаймо, працюймо, творімо!