«…Належить до когорти людей, яких гордо називають сіллю Землі»

«…Належить до когорти людей, яких гордо називають сіллю Землі»

Дорога редакція! Хочу через вашу газету розповісти про неймовірно талановиту і щиру землячку-симоняночку — Валентину Ксендзук, яка так багато робить для єднання і віри людей у себе в такий непростий для нас час.
За давньою доброю традицією, всі українці, де б хто не жив, з’їжджаються щовесни у рідні села та міста, щоб вшанувати пам’ять своїх предків, вдихнути ні з чим не зрівняне повітря дитинства, напитися джерельної води, яка додає сили і віри у щось добре, світле, вічне.
Здавалося б, і цього року всі симонці традиційно проведуть цей день. Та сталася ще одна подія, яку все село Симони обговорювало. Це небуденна новина — вихід друком книги Валентини Ксендзук (Валентина Веселка) «Ясна моя Зорина — Симони».
Скільки непідробних емоцій, зачудування, радості, гордості за своїх односельців, школу, село об’єднало всіх симонців у любові до отчого краю, до своїх витоків.
За професією — медик, за покликом серця — поетеса. Валентина Антонівна зуміла доторкнутися до найпотаємніших струн душі кожного односельця. Вона вселила віру у те, що пам’ять людська — нетлінна, що тільки добрі і щирі стосунки роблять всіх нас (хто б де не мешкав) спільнотою найрідніших у світі людей.
Пригадую шкільні роки, шкільних друзів, учителів (і сьогодні переконана — найкращих у світі), які своїм прикладом у праці, ставленням до людей, глибокими знаннями так щедро ділилися з нами. Та ще ніхто з нас, симонців, так проникливо і ємко, тепло і щиро не розповів про школу, односельців, Симони, як це зробила Валя.
Валя... Валюша... Валентинка — так звали її однокласники, друзі, родичі, педагоги. Жодне свято у школі, селі не проходило без активної участі цієї талановитої землячки. І в праці, і в пісні світловолоса кучерява Валя була першою.
Таке насичене повнокровне життя у неї і в Новограді-Волинському. Вона — прекрасна любляча і кохана дружина, ніжна і мудра мама, неперевершена і цікава бабуся. А ще — поетеса, громадський діяч з активною життєвою позицією.
Валентина Антонівна належить до когорти людей, які не тліють, а горять, яких гордо називають сіллю Землі. Такі люди пробуджують жагу до життя, праці, пісні, примушують задуматися над сутністю земного життя.
Земний уклін тобі, землячко, за твоє велике серце, добрі справи і вміння об’єднати усіх односельців у пориві гордості за своїх батьків, односельців, учителів, за ту синівську і щемливу любов до рідного Поліського краю, яка надихає нас жити і творити.
Галина СИТАЙЛО, м.Київ