ДЕЯКІ ТЕПЕР НА ТРЬОХ ЛАПАХ, АЛЕ ЖИВІ
Олександр Гичко — оглядач вагонів, перевіряє їх технічний стан. Уже 25 років працює на залізниці, із початку трудового стажу. Змалку бігав дивитися на потяги до залізничного моста і мріяв стати машиністом. Не вийшло, але доля розпорядилася, щоб він таки працював залізничником.
Напевно тому, що тут йому була вготована особлива місія — рятувати собак. Так-так, саме чотирилапих. Деяким із них через життя на залізничному вокзалі довелося потрапляти під потяги, і якби не Олександр, історії закінчилися б трагічно. Про це нині нагадують втрачені лапи і той факт, що врятовані тварини тепер віддані своєму неофіційному господарю.
Коли він іде по Привокзальній — то завжди в парі з чотириногими друзями. «Ти його зразу по цьому впізнаєш», — констатував мені колега Олег Брюханов (фанат залізниці, усіх тут знає), випроводжаючи на інтерв’ю. Так і було. Сашка не можна не впізнати, бо він завжди з «компанією».
«Вони справжні залізничні собаки, — називає їх оглядач вагонів. — Скрізь зі мною: на роботі, коли вагони перевіряю, у магазин заходжу — чекають, додому — проводять і сидять біля хати. Усі тоді розуміють: «О, Гичко вдома, бо собаки є» (сміється — авт.).
Двоє з чотирьох собак — на трьох лапах. Чорнобілка запхала лапу в «стрілку», коли колії переводили, Нікасу відрізав кінцівку потяг.
— Хлопці мені дзвонили, кажуть: «Йди, рятуй». Возив у ветлікарню, доглядав, перебинтовував. В очі дивиться, сльози течуть, а не вкусить. Кажу: «Не плач, усе буде добре». Ми відповідаємо за тих, кого приручили. Хлопці мені допомагали, скидалися на операції для собак.
Була ще в нас Катька — вуха стирчали, як радари, тому назвав її радистка Кет. Кинулася вона якось на Хюндай, на східці. Подзвонили мені з роботи, що кров’ю стікає. Прибіг, водою холодною привів до тями. Довго вона лежала безсила, я їй супчики носив, відгодовував. Така потішна була — щелепа в інший бік, але оклигала. Хтось її потім в електричку посадив і вона поїхала жити на Наливну станцію.
Зараз залізничник у відпустці і це для його собак трагедія. Радіють, коли він приходить на вокзал. Хоча не бідують без нього, бо з кожного магазина їх підгодовують. Спокійні, дружньо ставляться до людей.
— У них своя ієрархія. Чорнобілка — вожак зграї, хоч і на трьох лапах. Попри вік, усіх виховує. Лиска — дуже хитра: тему якусь «проб’є», гавкне — усі за нею біжать. Нікас — «заслужений залізничник», пенсіонер. Локомотив відправлявся, а Нікас не побачив і відрізало йому лапу. Три дні його не було, потім прийшов із культяпкою, кості стирчали. Поїхали ми з ним у ветлікарню. Він потім згриз пов’язку і стало гноїтися. Другий раз поїхали. Тоді зажило.
А Сонька співає, коли оголошують потяг. Так гарно співає, що капєц. Я її назвав Софія Ротару. Буває, запитують: «Чого це собака виє на пероні?» Кажу: «Не чіпайте, вона оголошує потяг. Отак і живемо», — розповів «Звягелю» оглядач вагонів.
Собаки слухали наше інтерв’ю, примостившись неподалік, із вдячністю до головної людини в їхньому житті.