Пакетна лихоманка…
Були раніше пакети. Оті, целофанові.
Міцнющі! Не порвеш!
Поставиш — стоїть!
Їх прали. Сушили на балконах, у садках вишневих...
Тепер пакети не ті. Далеко не ті. Торкнешся до нього пальцем — і вже дірку маєш...
А як він, клятий, до рук липне! Що отой магніт до заліза! Попомучишся, доки позбудешся його.
А оце нещодавно, з метою збереження навколишнього середовища, ті пакетики (фасувальні) стали платними. Це сталося несподівано. Як ото зима, її не чекаєш, а вона тобі тут — бах! І сніг на голову...
Хоча не зрозуміло: чому платні? Вони і до цього були платні. Тільки закладалися в ціну товару.
І ще дивина: якщо «безплатні» кульки забруднюють природу, то платні що — перетворять її в Едем?
Хоча декотрі споживачі до «пакетної новації» поставилися серйозно. Дуже вже сильно полюбили матінку-природу й почали відмовлятися від целофанових пакетів. Навіть від пластикових пляшок. Згадали про авоськи, полотняні торби тощо.
Бабуся до магазину прийшла з бідончиком.
Прохає:
— Налий-но, доню, мені сюди олійки.
У продавчині очі зробилися широкими-широкими. Мимрить:
— Ми... Ми... олію продаємо в пляшках, бабцю!
Бабка-ерудит зауважує:
— Пляшки, як і пакети, шкідливі для екології! Розкладаються століттями!
Додому стара пішла з олією. Господарка прилавка, певне, збита з пантелику, машинально відкупорила пляшку і перелила запашну рідину в бідончик.
А тут чоловік прийшов зі своїм пакетиком. Набрав у нього цибулі. Поклав те на ваги. Одна цибулина випала.
Продавчиня дорікає:
— Тут — дірка!
Покупець:
— Вибачте. Забув заштопати...
У другому відділі відбувається інша перепалка.
— А за що тут у чеку гривня?
— За пакет!
— Це — мій.
— Не зрозуміла?
— Я зі своїм пакетом прийшла! Чи не можна?
Продавчиня глибоко замислилась: «Можна чи не можна?»
Один дивак із сумки вивалив на прилавок різні овочі.
— Важте поштучно!
— Та ви, це... Того...
— Ні, я не здурів. Я природу люблю...
А дідок у кашкеті взагалі ошелешив. Виклавши картоплю на прилавок, звелів:
— Клейте цінники на кожну бульбину! Так моя стара сказала.
Працівниці магазину аж зле стало.
В іншому магазині кілька жінок узагалі на кожний овоч і фрукт понаклеювали штрих-коди.
А кмітливий дядечко в кепці фрукти понапихав у целофанові рукавиці. І бадьоро шепотів праворуч-ліворуч:
— Рукавиці — ще не платні! Ловіть момент!
Інший покупець таке утнув:
— Зважте двісті грамів тюльки. Пакет не треба!
Продавчиня ошелешено дивилася то на свої долоні, то — на ваги.
Про що вона тоді думала?..
Однак усіх вигадливістю перевершила худюща бабця. Вона поклала на прилавок шитий валянок і писклявим голосочком попросила:
— Мені — два кіла крупи. Пшеничної.
Продавчиня трапилася стійка, із гумором:
— У валяночок насипати, бабуньо?
— Еге ж.
— А ви знаєте, скільки той валянок потягне? Рахую як брутто.
— У смислі?
— Валянок піде у вагу з крупою.
Стара кладе на прилавок другий валянок, з посмішкою зауважуючи:
— Так при совєтах було.
Продавчиня тепер неабияк дивується:
— Що, у валянках продукти важили?
— Та, ні! — сердито відмахується бабуся. — У паперові кульки! І брутто не рахувалося. Бо воно лежало з другого боку на меншій шальці.
— А до чого тут валянки?
— О-оооо-х-х-х! — дратівливо зітхає бабця і додає: — Сип крупу у валянок! А потім важ порожній! І віднімай брутто!
Грамотна трапилася.
Отака лихоманка з цими кульками.
А як же бути продавцям у цій ситуації?
Нерви ж бо в них не залізні!
І що буде після десятого березня, коли взагалі планують заборонити продавати пакетики?
А може повернути оті кульки? Що колись прали?
Чи, може, свої шити? З тканини. Тюлі. Плащівки...
І екологія буде в порядку.
Міцнющі! Не порвеш!
Поставиш — стоїть!
Їх прали. Сушили на балконах, у садках вишневих...
Тепер пакети не ті. Далеко не ті. Торкнешся до нього пальцем — і вже дірку маєш...
А як він, клятий, до рук липне! Що отой магніт до заліза! Попомучишся, доки позбудешся його.
А оце нещодавно, з метою збереження навколишнього середовища, ті пакетики (фасувальні) стали платними. Це сталося несподівано. Як ото зима, її не чекаєш, а вона тобі тут — бах! І сніг на голову...
Хоча не зрозуміло: чому платні? Вони і до цього були платні. Тільки закладалися в ціну товару.
І ще дивина: якщо «безплатні» кульки забруднюють природу, то платні що — перетворять її в Едем?
Хоча декотрі споживачі до «пакетної новації» поставилися серйозно. Дуже вже сильно полюбили матінку-природу й почали відмовлятися від целофанових пакетів. Навіть від пластикових пляшок. Згадали про авоськи, полотняні торби тощо.
Бабуся до магазину прийшла з бідончиком.
Прохає:
— Налий-но, доню, мені сюди олійки.
У продавчині очі зробилися широкими-широкими. Мимрить:
— Ми... Ми... олію продаємо в пляшках, бабцю!
Бабка-ерудит зауважує:
— Пляшки, як і пакети, шкідливі для екології! Розкладаються століттями!
Додому стара пішла з олією. Господарка прилавка, певне, збита з пантелику, машинально відкупорила пляшку і перелила запашну рідину в бідончик.
А тут чоловік прийшов зі своїм пакетиком. Набрав у нього цибулі. Поклав те на ваги. Одна цибулина випала.
Продавчиня дорікає:
— Тут — дірка!
Покупець:
— Вибачте. Забув заштопати...
У другому відділі відбувається інша перепалка.
— А за що тут у чеку гривня?
— За пакет!
— Це — мій.
— Не зрозуміла?
— Я зі своїм пакетом прийшла! Чи не можна?
Продавчиня глибоко замислилась: «Можна чи не можна?»
Один дивак із сумки вивалив на прилавок різні овочі.
— Важте поштучно!
— Та ви, це... Того...
— Ні, я не здурів. Я природу люблю...
А дідок у кашкеті взагалі ошелешив. Виклавши картоплю на прилавок, звелів:
— Клейте цінники на кожну бульбину! Так моя стара сказала.
Працівниці магазину аж зле стало.
В іншому магазині кілька жінок узагалі на кожний овоч і фрукт понаклеювали штрих-коди.
А кмітливий дядечко в кепці фрукти понапихав у целофанові рукавиці. І бадьоро шепотів праворуч-ліворуч:
— Рукавиці — ще не платні! Ловіть момент!
Інший покупець таке утнув:
— Зважте двісті грамів тюльки. Пакет не треба!
Продавчиня ошелешено дивилася то на свої долоні, то — на ваги.
Про що вона тоді думала?..
Однак усіх вигадливістю перевершила худюща бабця. Вона поклала на прилавок шитий валянок і писклявим голосочком попросила:
— Мені — два кіла крупи. Пшеничної.
Продавчиня трапилася стійка, із гумором:
— У валяночок насипати, бабуньо?
— Еге ж.
— А ви знаєте, скільки той валянок потягне? Рахую як брутто.
— У смислі?
— Валянок піде у вагу з крупою.
Стара кладе на прилавок другий валянок, з посмішкою зауважуючи:
— Так при совєтах було.
Продавчиня тепер неабияк дивується:
— Що, у валянках продукти важили?
— Та, ні! — сердито відмахується бабуся. — У паперові кульки! І брутто не рахувалося. Бо воно лежало з другого боку на меншій шальці.
— А до чого тут валянки?
— О-оооо-х-х-х! — дратівливо зітхає бабця і додає: — Сип крупу у валянок! А потім важ порожній! І віднімай брутто!
Грамотна трапилася.
Отака лихоманка з цими кульками.
А як же бути продавцям у цій ситуації?
Нерви ж бо в них не залізні!
І що буде після десятого березня, коли взагалі планують заборонити продавати пакетики?
А може повернути оті кульки? Що колись прали?
Чи, може, свої шити? З тканини. Тюлі. Плащівки...
І екологія буде в порядку.
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні