Такий висновок напрошується після кількісної оцінки однієї з місцевих проблем, на яку багато хто воліє тихенько закривати очі. Немов, від цього вона стане менш зубатою. Про законодавчу захищеність, привілеї й можливості народних депутатів і так добре відомо, й наразі не про це. Далі — про собак, які отримали настільки потужний законодавчий захист, що громада фінансово не в змозі нічого вдіяти законними методами.

Лише за попередніми оцінками, на території Новоград-Волинської громади проживає близько 700 безпритульних собак. Тобто, собак, які не мають постійних господарів, і які, збираючись у зграї, «кучкуються» в центральному міському парку, Сквері слави, по гаражних масивах, у дворах багатоповерхової забудови, на ринках тощо.

Досвід країн із вищим, аніж в Україні, рівнем життя засвідчує: там на вулицях не зустрінеш жодної безпритульної тварини. Усі — або мають господарів, які відповідають за наслідки поведінки собак, або ж перебувають у притулках.

Як розповів «Звягелю» начальник управління житлово-комунального господарства міської ради Олег Годун, у міському бюджеті 2022 року закладено лише 108 тисяч грн на вирішення цієї проблеми. Цього, орієнтовно, вистачить на стерилізацію до сотні тварин. Причому, стерилізація теж нічого не гарантує. У центрі міста, у дворі за Ощадбанком, живе зграя молодих собак, яких привела… стерилізована тварина. І цей факт підтверджують в управлінні ЖКГ.

Очевидно також, що стерилізація не завжди гарантуватиме зменшення агресивності собаки. Тож, у випадку з тими собаками, з якими нічого не можна вдіяти, залишається тільки притулок.

Облаштування цивілізованого притулку обійдеться міському бюджету в декілька мільйонів гривень. Утримання 200 собак — ще 2 млн грн щороку (лікування, харчування, штат притулку, енергоносії…).

І ще цікавий факт. Доки в місті немає притулку, це питання не перевіряють. Щойно ж такий притулок з’явиться (якщо з’явиться), до нього завітають контролюючі органи, щоб перевірити, чи відповідають усім нормам умови для проживання тварин. Можна припустити, що будуть приписи й штрафи.

Чинне законодавство міцно захищає тварин. На відміну — від людей, які в, здавалося б, безпечних громадських місцях можуть постраждати від укусів. І що тоді робити? По-перше, стрес. По-друге, лікування. По-третє, майже неможливо притягнути до відповідальності винних, адже чия то собака бігає по скверику? Правильно, нічия…

Питання регулювання чисельності бродячих собак у межах закону (закон, нагадаємо, забороняє відстріл тварин і будь-яке з ними жорстоке поводження) — щороку висить у повітрі й ті кволі спроби, що були в попередні роки (з притулком в районі очисних, стерилізацією, яка завершилася скандалом через, нібито, погану репутацію виконавця), належного результату не дали.

Начальник управління ЖКГ Олег Годун висловив міркування, що потрібно для початку на спільному засіданні вислухати всі зацікавлені сторони: активних зоозахисників, постраждалих від укусів чи нападу тварин, представників органів місцевого самоврядування, які повинні будуть приймати якісь рішення для вирішення проблеми. А тоді напрацювати в межах закону й фінансових можливостей план хоча б на 4-5 років, реалізація якого дозволить скоротити популяцію бродячих собак у межах міста.

…Лише за останній тиждень до редакції «Звягеля» звернулися близько десяти містян, котрі постраждали від нападу бродячих тварин. Зокрема, одна з жительок зазнала укусів зграї собак у Сквері слави, що й дало привід провести опитування у Фейсбук-групі «Звягель» (тижневик) про те, яким чином громада повинна вирішувати проблему з бродячими собаками. Станом на тепер лідирує варіант про «усипляти, але гуманним способом». Хоч такий підхід і суперечить законодавству.

«Під тиском зоозахисників влада вимушена прийняти закон, який ще більш посилено захищає тварин, — зазначив юрист, директор газети «Звягель» Геннадій Фрегер. — Свідчення цьому — остання редакція закону від 2021 року. Іноді навіть доходить до абсурду, зокрема — виключення із профільного закону норми щодо умертвіння агресивних та асоціальних тварин. Щоб урівноважити баланс, законодавець дає змогу зоозахисникам створювати притулки для тварин. Але чомусь цього ніхто не хоче робити. Хоча було б логічно й справедливо, щоб ті, хто дуже любить тварин і стає на їхній захист, не лише вимагали від органів місцевого самоврядування вирішення проблеми за кошти з бюджету, а й самі до цього долучалися. Наприклад, шляхом створення громадської організації захисту тварин та щомісячних фінансових внесків на її діяльність. За ці кошти міг би існувати притулок, а збудувати його можна й за рахунок бюджету. Це був би справді компромісний варіант».

Олег БРЮХАНОВ