Звучало життя могутнім оркестром,

Мінорні й мажорні

складалися дні…

Лиш мить на землі гостив наш Маестро,

Лишив нам в дарунок безсмертні пісні.

Віддав у горінні себе до краплини

Тій долі співучій, що вишила путь.

Обірвані струни, спинились хвилини,

А музиці вічно у просторі буть!

12 лютого 1942 року в селі Тернівка Новоград-Волинського району народився Іван Федорович Мамайчук — обдарований професійний музикант, заслужений працівник культури України, почесний громадянин м. Новограда-Волинського, автор музики Гімну міста, голова міськрайонного об’єднання композиторів.

Багато теплих слів спливає у пам’ять про нашого колегу, друга, порадника, працелюба, гумориста. Він безмежно любив життя, оточуючий світ і намагався щомиті прикрашати його музикою.

Іноді дивуєшся, що Іван Федорович встиг за своє життя створити стільки неперевершених творчих проєктів! У подарунок від земляків, на честь митця, названа вулиця Івана Мамайчука, а ще незгасаюча пам’ять живе поміж нас.

Після закінчення Тернівської школи з похвальною грамотою вступив до Житомирського музучилища ім. В.С. Косенка. Любов до музики передалася від скрипаля діда Тодося, музиканта, на все село.

Після навчання за комсомольською путівкою поїхав до Казахстану, працював викладачем музики. Потім — служба в армії, де грав у військовому оркестрі. Навчався і в Дрогобицькому музично-педагогічному інституті на заочному відділенні, але все удосконалював себе, вступивши на заочне відділення Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка.

Разом із тим на трудовій ниві об’єднував людей у творчі колективи, шукаючи таланти серед земляків.

Працюючи викладачем у Новоград-Волинській музичній школі №1, одночасно керує естрадним оркестром у міському Палаці культури і диригує театральним симфонічним оркестром. За музичне оформлення спектаклю «Щорс» отримує третю премію України.

Поряд з цим І.Ф. Мамайчук організовує в Ярунському Будинку культури філію Новоград-Волинської дитячої музшколи, де працював викладачем.

Згодом його направили до Пулинів Житомирської області, де він понад 12 років був директором дитячої музичної школи. Водночас керував у Будинку культури академічним хором, естрадним оркестром, хором ланки. Ці колективи не раз ставали лауреатами республіканських оглядів художньої самодіяльності. У пам’ять про Івана Федоровича відкрито меморіальну дошку біля входу в приміщення музичної школи (нині — Школа мистецтв).

У Новоград-Волинський його перевели на посаду директора Палацу культури ім. Лесі Українки. Викладає в дитячій музичній школі. За власним бажанням перевівся на посаду керівника народного оркестру українських народних інструментів, який сам організував, як і жіночий ансамбль «Червона калина». Перемогла тяга до творчості.

На прохання єврейської громади створив ансамбль «Звіл». Із гордістю представляв чоловічий ансамбль «Хміль», якому присвоєно високе і почесне звання народний.

Композитор написав музику до понад 150 пісень для солістів хору, ансамблів, оркестрів, етюди для баяна, обробки народних мелодій. Збирач пісенного фольклору рідного краю. Разом із поетом Юрієм Ковальським створив музику до гімну міста Новоград-Волинський та чудовий тематичний музичний твір «Молитва».

Створив цикл пісень з поетом Петром Фатенком, присвячений спаленим під час війни селам. У творчому тандемі працював із багатьма місцевими поетами. Із Валентиною Ксендзук видана спільна збірка пісень «І поки зорі воду п’ють».

Вийшли збірки пісень під редакцією композитора Івана Мамайчука «Сім струн», «Мої пісні — мої дороги». Друкувався у збірках «Пісня долю вишила», «Дума чорної калини», «Тривоги зрадженої кобзи».

Хочеться, щоби в ці дні згадалися ті красиві святкові моменти, коли наш Маестро з високої сцени проповідував свої твори, коли зал вітав його стоячи, а він змахував піт із чола і щасливо усміхався. Шануємо і пам’ятаємо!

В. Ксендзук, координатор творчої інтелігенції міста