Події останніх днів змусили багатьох замислитися над питаннями, яким раніше бракувало належної уваги. Як виявилося, до 2020 року українські школярі вивчали предмет із радянською назвою «Захист Вітчизни», який два роки тому змінив назву на «Захист України». Є різні думки з приводу того, наскільки ефективні знання дає цей предмет сучасним школярам. Можливо, у якихось школах до цього ставляться свідоміше, але не можна говорити про серйозну допризовну підготовку юнаків через слабку матеріальну базу, якою досі належно ніхто не займався. Попри те, що ситуація з сусідом-агресором на кордоні України давно зобов’язує до пильності з цього питання.

У 2016 році, за підтримки генерала ЗСУ Олега Вишневського, у школу №7 було надано навчальну зброю. Таким чином, школярі познайомилися з сучасним варіантом зброї, але вона є далеко не в усіх школах.

І якщо на воєнні засоби необхідні кошти, то воєнного досвіду в Україні за вісім років війни більше, ніж достатньо. У нашому місті теж не бракує учасників АТО, які могли б стати дієвими інструкторами на постійній основі.

Днями довелося спілкуватися з кадровим військовим, котрий перебуває на війні з перших днів. Він розповів, що багато корисних знань із колегами по службі могли б передати підростаючому поколінню, але військових у школи запрошують рідко, та й ці зустрічі носять короткочасний характер.

У школах Новограда-Волинського учні 10-11 класів також вивчають предмет «Захист України». Мета — надати знання та вміння для оборони країни, навчити діяти в надзвичайних ситуаціях. Вивчають предмет на уроках та під час навчально-польових і навчально-тренувальних занять.

Ми порадилися з військовими, організувавши опитування в мережі: що необхідно зробити, аби підготовка школярів була справді корисною, а не для «галочки»?

— Гарантом нашої територіальної цілісності має бути боєздатна армія, — поділився своєю думкою учасник АТО Ігор Назарчук. — Яка б сучасна техніка не була на озброєнні війська, нею керують люди, а, в разі потреби, вони мають стати на захист держави і, якщо буде потрібно, віддати за це життя. Цей мотиваційний аспект має формувати держава та всі її інститути.

Я вважаю, що формувати патріотичну мотивацію потрібно з дитячого садка. На свідомість дітей також мають вплив їхні батьки, натомість чи всі вони є національно свідомими?

Коли я навчався у школі, наш викладач із військової підготовки мав у своєму арсеналі різну навчальну зброю: від автомата — до мін різного типу. Зараз навіть не в усіх навчальних закладах є автомати, тож доводиться розповідати «на пальцях».

Корисний практичний військовий досвід здобуває молодь під час занять у польових таборах. З ініціативи Молодіжного центру та голови ГО Ігоря Лук’янця свого часу в нас проводилися військово-патріотичні збори, де молодь отримала певні знання та навички військової справи.

Можна зробити в нашій громаді постійно діючий центр підготовки військово-патріотичного виховання. Чому, наприклад, під час канікул, не проводити тут навчання? Адже, маючи такого «сусіда», наша боєготовність завжди має бути на належному рівні. І питання підготовки молоді має бути пріоритетним у системі національної безпеки країни, — переконаний Ігор Назарчук.

— Військова підготовка має бути якісною, патріотичні уроки треба проводити частіше, і комунікація з громадою має бути активнішою, — вважає учасник АТО Юрій Ящук. — От мені розповідали, що перевіряли систему оповіщення в місті, і люди, почувши сирену, перелякалися. Це тому, що бракує інформації: як діяти в такому разі?

Скільки разів я був удома, але лише один раз довелося розповідати школярам про ситуацію на фронті. Мені не потрібен піар, але цей досвід потрібен майбутнім захисникам. Уроки мають бути цікавими. Коли невдовзі буде тепліше, з’явиться можливість вийти в ліс і показати учням, як розпалювати вогонь, що з собою брати, щоб вижити на природі. Дітям цікаво і корисно буде отримати такі знання, однозначно. Якщо є зброя, муляжі, — можна навчити учнів тактиці.

— Незважаючи на те, що давно закінчила школу, пам’ятаю уроки МСП і ДПЮ в ліцеї №4. Щиро дякую вчителям, які нас навчали, — поділилася зі «Звягелем» містянка Юлія Шевчук. — Зараз відчуваю впевненість і жодної паніки, бо пам’ятаю, як діяти. Звісно, було б дуже добре, якщо можна було б прийти на вишкіл і згадати необхідні навики. Якби було достатньо інформації і ми знали чіткий алгоритм дій, як поводитися в тій чи іншій ситуації, то люди почувалися б  захищенішими. І це — не нагнітання паніки, а питання безпеки.

Юлія КЛИМЧУК