Кількістю добровольців, які записалися в Новоград-Волинський добровольчий батальйон «Січ», були здивовані навіть представники зі столиці. Сили територіальної оборони є нині в кожному населеному пункті. Військові беруть участь в бойових діях, натомість вдома захищати рідні міста теж комусь потрібно.

Своєю патріотичною звитягою українці зламали плани путіна. Масові мітинги людей в українських містах проти російського вторгнення, укріплені блок-пости з добровольцями, активна робота волонтерів — усе це, разом із героїчними діями Збройних Сил України, стало несподіваним для рашистів фактором, що на багатьох фронтах зупинив агресію.

Як розповів «Звягелю» командир добровольчого батальйону «Січ» Олександр Поліщук, новоград-волинці активно долучилися до захисту нашого міста. Кожен, хто взяв при цьому до рук зброю, прийняв присягу на захист Батьківщини.

Навіть чоловіки, котрі свого часу не служили в армії за станом здоров’я, зараз відповідають: «Тепер не зважаю на здоров’я. Хочу отримати зброю, щоб захистити свою країну від ординської навали».

Ми поговорили з Олександром про життєдіяльність батальйону «Січ» та проблеми, які виникають на шляху формування. За проміжок часу з початку війни добровольці не лише опановують військові навики, також допомогли ліквідувати багато місцевих точок обігу наркотиків та самогоноваріння, борються з браконьєрами, знизили злочинність у громаді. Закликають й надалі містян бути пильними та про всі порушення повідомляти січовикам за номером: (096) 011-39-91. «Нам зараз належить збудувати країну, в якій ми хочемо жити», — каже командир добровольчого батальйону. І в цьому — відповідальність кожного з нас».

Добровольчий батальйон почав формуватися в Новограді-Волинському з перших днів війни. Щодня оборонці міста виконують військові завдання, поставлені перед ними.

— У нас є понад 15 об’єктів, які ми охороняємо та патрулюємо, — розповів командир. — Рівень злочинності знизився в місті. Про це розповідає начальник поліції Андрій Гнатенко. Можу відповідально сказати, що покращання криміногенної ситуації відбулося, завдяки й нашій роботі. Добровольці цілодобово патрулюють місто, проводять роз’яснювальну роботу з населенням. Стосується це, зокрема, світломаскування. Пояснювали людям, що вони не одні живуть на вулиці, прикріплювали попередження на двері: «Вимикайте, будь ласка, світло».

— З приводу світломаскування існують різноманітні думки. Хтось відверто кепкує, мовляв, навіщо це потрібно?

— Така безпечність триває до певного часу. У містах, де йдуть бойові дії, таких питань не виникає. Там люди чітко розуміють, чому в комендантський час не можна ходити, їздити, вмикати світло. Коригувальникам артилерійського вогню, наприклад, достатньо одного освітленого вікна, щоб скорегувати влучення в багатоповерхівку, де ви живете не самі. Наражати на небезпеку всіх ви не маєте морального права. Зрештою, якщо з якихось причин не можете ввечері без світла, то не важко завісити вікно чорною тканиною. І робіть тоді в хаті, що завгодно.

Треба усвідомлювати, що такими маленькими кроками з дотримування спільних правил ми всі наближаємо перемогу. Не потрібно фиркати і доводити протилежне.

— Деякі українці обурюються, чому за вісім років війни на Сході держава належним чином не забезпечила захисників, які продовжують шукати форму, плитоноски (бронежилети — авт.), термобілизну, тепловізори тощо. Теробороні, окрім амуніції, потрібна провізія, цигарки тощо. Чому так?

— Забезпечення ЗСУ було розраховане на кількість діючих військовослужбовців. Із початком війни мобілізовано в рази більше чоловіків, яких теж потрібно забезпечити. Каски, «розгрузки», бронежилети — активна фаза війни вимагає всього цього в значно більшій мірі. У нашому батальйоні на момент розгортання було сорок людей, а нині його розгорнули максимально. Як ви гадаєте, можна було передбачити під таку кількість людей матеріальну базу? Звісно, ні.

Волонтерська допомога йде і на ЗСУ, і на тероборону. Добровольці, які перебувають у своєму місті, розуміють, що, в першу чергу, цієї допомоги потребують військові. Як командир, не маю морального права забезпечувати своїх хлопців, якщо не забезпечені захисники на фронті, тому в цій ситуації діємо за залишковим принципом.

Фактично оборона міста зараз лежить на добровольчому батальйоні. Відтак піклуємося не лише про спорядження, а й здобуваємо необхідні оборонні навики.

— Яким чином підвищуєте військові навички добровольців?

— Проводимо заняття зі стрільби, адже не всі служили в армії, дехто зброю вперше отримав з моїх рук. Потрібно було навчити велику кількість людей користуватися зброєю та стріляти. Пройшли заняття з тактичної підготовки, саперної і мінерної справи. Окрім патрулювання, по три години січовики приділяють навчанню. Задоволені, бо відчувають, що потрібні.

Як сказав міський голова Чернігова, завдяки добровольцям вдалося відстояти їхнє місто. Нам зараз Бог дає час, щоб максимально підготуватися до зустрічі з ворогом.

— Які зараз нагальні потреби є в січовиків?

— Актуальною є проблема з формою. Ми знайшли українського виробника, від якого чекаємо зразок комплекту, щоб оцінити якість. Якщо вона буде якісною, то замовлятимемо. Адже в цивільному одязі навіть навчання проводити недоцільно — він для того непридатний.

Лише 10% особового складу батальйону забезпечено військовою формою. При чому хлопці на блокпостах стоять і при морозі, і при сильному вітрі. 30% батальйону забезпечили «розгрузками», які пошила швейна фабрика «Леся».

— На форму зараз найбіль-

ше потрібні кошти?

— Так. Уся звітність у нас ведеться щодо кожної копійки.

— З міського бюджету якусь допомогу отримуєте?

— Харчування і невелику кількість паливно-мастильних матеріалів, необхідних для патрулювання віддалених місць несення служби. Робимо це на власному транспорті. Усе, чим нас забезпечила держава, — дала зброю.

Порушував перед міською владою питання матеріального заохочення добровольців. Зараз це питання розглядається. Сподіваюся, депутати і міська влада нас почують, щоб за сумлінну роботу люди могли отримати бодай мінімальну зарплату. Усі ж розуміють, що повітрям не прохарчуєшся.

— Наше інтерв’ю відбувається на 41-й день війни. Увесь цей час добровольчий батальйон виконує функції з оборони громади, як ви кажете, безоплатно. А сім’ї як годувати?

— Потрібно розуміти, що зараз слід узяти себе в руки і затягнути паски, щоб відстояти Батьківщину. Нам належить збудувати країну, в якій хочемо жити. Важко в таких умовах мотивувати велику кількість людей. Ми зараз — як одна велика родина.

Доводиться щодня знаходити потрібні слова, щоб мотивувати. Жахливими є факти зі звільнених міст на Київщині — із трупами мирних жителів на вулицях, згвалтованими жінками та дітьми. Головна мотивація — захист наших людей. Не маємо права складати зараз зброю. Звісно, як командир, шукатиму заохочення для оборонців.

— Заради громадянського обов’язку багато чоловіків залишили роботу. Люди яких професій записалися до батальйону?

— Абсолютно різних: заступники керівників підприємств, юристи, різноробочі, столяри, депутати, підприємці, далекобійники. Вікова категорія — від 18 до 70. Також є в нас жінки, котрі займаються харчовим забезпеченням.

Багато хлопців повернулися з-за кордону із заробітків. Дехто зараз шкодує, бо залишився без джерел доходу, адже мають сім’ї.

— Допомоги з-за кордону надходить чимало, але через відсутність офіційних звітів виникають звинувачення в махінаціях. Як до цього ставитися?

— Усе, що приходить на міську раду, обліковують. За кожну пару берців чи за форму наш батальйон, наприклад, розписується. Як потім ці дані зведуть, — мені важко сказати. Очевидно, міська влада недопрацьовує в роз’яснювальній роботі, тому поширюються чутки.

У коментарях часто пишуть: «Після війни розберемося». Не потрібно чекати після війни: якщо в когось є сумніви, що допомога використовується не за цільовим призначенням, якщо хтось вивозить її собі в гараж, — сигналізуйте нам. Приїдемо, подивимося, що саме пакує людина собі в гараж.

— Ви сказали, що, завдяки патрулюванню добровольців, вдалося зменшити злочинність?

— Так. Ніколи не думав, що в місті такий обіг наркотиків. Із деяких районів вдалося вигнати наркотичний трафік.

— Про які наркотики йдеться?

— Про важкі: героїн, амфетамін тощо. Прочесали місцевість, знайшли закладки, здали поліції. Неодноразово ловили тих, хто з ліхтариками шукає наркотики на темних вулицях.

— На Житомирщині під час воєнного стану діє «сухий» закон. Люди це розуміють чи ухиляються від нового правила?

— Наведу приклад: у нашому батальйоні теж діє суворий «сухий» закон. Перед заступанням на зміну всі проходять алко-тестер, із цим у нас принципово.

Провели декілька рейдів виявлення самогонників, повиливали продукцію. Тепер багато клієнтів цих «виробників» ведуть тверезий спосіб життя.

Менше ходить п’яних, бо знають, що 24 години на добу патрулюють наші хлопці. Зустрінуть порушників — викликають поліцію, складають протоколи. Якщо раніше зустрічали масово, то зараз — одиничні випадки.

Затримуємо водіїв за керування авто в нетверезому стані, таксистів — якщо розвозять клієнтам алкогольні напої. Усі магазини в місті двічі об’їхали з попередженням про заборону торгівлі спиртними напоями, розповіли про наслідки, в разі виявлення забороненої торгівлі. У села виїздила наша група швидкого реагування, виливали брагу і самогон. Великий пласт важливої роботи виконано.

— Тобто, зусиллями добровольців під час воєнного стану вдалося зробити те, що не вдавалося зробити поліції?

— Десь вони потребували наполегливості в цих питаннях, скажу так. Зараз відчувають підтримку добровольчих формувань і почуваються впевненіше. Щодня тримаємо зв’язок із заступником начальника Новоград-Волинського районного відділу поліції Батиром Культачевим. Я задоволений співпрацею добробату з нашою поліцією. Вони реагують, виїжджають. Є деякі моменти в роботі, які потребують доопрацювання, але їх реально виправити.

— Ще один напрямок роботи — боротьба з браконьєрами?

— Нерестовий період розпочався 1 квітня. За пару днів уже 1,5 кілометри сіток ми підняли з води. Попередили всіх, що й надалі робитимемо це не для «галочки», а серйозно контролюватимемо. Якщо не відбудуться зміни всередині кожного українця, ми країну не змінимо. Маємо це усвідомити раз і назавжди.

Спорідненість душ, підтримка, відчуття ліктя дозволить нам змінити країну на краще. Долучимося до прибирання міста і до висаджування нових дерев. Війна — війною, але не слід забувати про буденні завдання.

— Олександре, у мирний час ви часто критикували владу. Як оцінюєте зараз її дії?

— Я хочу сказати за тих людей, із якими контактую з питань роботи батальйону. Вони — на своєму місці. Якби їх не було, то я не впевнений, що ми організували би в місті належну оборону.

Є моменти, де люди не перелаштувалися. Не приховуватиму, що я прийшов до міського голови і сказав, що буде правильно, якщо він і його підлеглі у воєнний час отримуватимуть зарплатню без премії, яку можна використати на потреби оборони. У них зарплата — не мінімальна, а добровольці — взагалі без жодної зарплати несуть службу цілодобово.

Міський голова прийняв рішення, що він та всі члени виконавчої гілки влади в березні отримають зарплатню без премії. Щоправда, у декого з працівників це викликало обурення. Дехто хотів порушити це питання на сесії. Давайте тоді підіймемо питання, що багатьом зараз виплачують мінімальну зарплату або взагалі нічого не платять?

Премії виплачуються з огляду на роботу. Те, як влада працювала в мирний час, з усіма недоліками та вадами, ми бачили. Люди, які зараз обурюються зменшеною оплатою, мали б згадати, що в країні — війна.

Бюрократична машина дуже неповоротка, багато хто звик до графіку роботи — з 8-ї до 17-ї, отримувати премію, незалежно від результатів. Після перемоги цей підхід до роботи належить змінити.

Якщо проаналізуємо, то з місцевого бюджету (майже 700 млн) виділяємо на утримання апарату влади 52 млн (8%). Що ми з цього отримуємо — бачили...

— У міській раді є багато забезпечених, впливових депутатів. Вони допомагають добровольчому батальйону?

— Депутати з моєї політичної сили — усі біля мене. Щодо інших — не було допомоги. Можливо, вони допомагають в іншій спосіб. Дехто взяв автомат, але потім його здав, зайнявшись волонтерством.

До речі, саме люди з батальйону відповідають за оповіщення в разі тривоги. Дуже відповідальна робота. Зараз  шукаємо двох людей, можливо, жінок, які могли б приєднатися до цієї роботи. Записуйтесь у резерв, кожному знайдемо застосування. Телефон для довідок: (096) 011 39 91.

Юлія КЛИМЧУК