(Закінчення. Початок у №13 (1494) від 31 березня 2022 року)

Москалі хвалилися світові, що створили новий бронетранспортер, який буцімто не горить.

Може, на московії він і не горить (за проханням української влади, ворога, для подальшого їх притягнення до юридичної відповідальності, бажано називати тими, хто вони є насправді: за національністю і з якої вони країни; отже, орки, рашисти, орда, кацапи, москалі, московити, болотяне немите падло, виродки північні тощо є нині російськими окупантами в Україні), а у нас той хвалений бронетранспортер горить! Як і уся московитська техніка!

Б’ють рашистів наші збройні сили! Трощать їхню «новітню» техніку!

На Сумщині ЗСУ розбили ворожу колону. Заразом — і ті «негорящіє» «бетеери».

Орки, котрі лишилися живими, панічно тікали й ховалися на... цвинтарі.

Туди вам і дорога! Там вам і місце, проклятущі недоробки!

Москалі тільки у фільмах — непереможні солдати і кіборги.

«Ми своїх нє бросаєм»...

Позбирали б оте своє падло на наших дорогах, що лежить купами і смердить.

Ви ж там і пересувних крематоріїв понавозили. До Білорусі.

Кажете, не встигаєте спалювати своїх «непереможних кіборгів»?

Попросіть допомоги у бацьки білоруського, той, опариш огидний, із радістю підсобить. Особливо, коли його про це попрохає Недокурок (так, нібито, Путлєра поміж очі прозивають його «наближенці»).

Агов! Бацька білоруський! Горіти тобі, скотиняко, в пеклі! Будь і ти проклятий у віках! Щоб чергова, пущена орками ракета з твоєї території, влучила у тебе, покидьок слюнявий!

Агов! Білоруси, прокидайтеся! Не спіть! А то й майбутнє своє проспите.

Ех-хе-хе... Як добре, що ми маємо тільки два «братські» народи...

* * *

Та повернімося до москалів. Отих недоробків. А що недоробки, так то є факт.

Згадайте про славну Чорнобаївку!

Весь світ регоче!

Вкотре московитське командування закидає до Чорнобаївки свої війська, і вкотре їх знищують наші збройні сили.

«Якийсь Чорнобаївський трикутник», — подумав один російський орк-генерал і висадив черговий десант у Чорнобаївці!..

Або ще кумедія з Чорнобильською атомною електростанцією.

Якийсь йолоп, мабуть, такий же орк-генерал, віддав наказ своїй солдатні окопуватися у так званому «рудому лісі».

Окопалися солдатики.

Посиділи вони трохи в чорнобильських окопах, посиділи, і щось їм раптом «хиріти» стало.

І тут, зрештою, комусь із «вищестоящіх» московитів дійшло: «Радіація! Шухер!»

І тепер орки, що окопувалися в «рудому лісі», почали дохнути. У білоруських лікарнях.

Дохніть, гади! Пекло на вас чекає вже давно!

І кара буде неминучою. За всі ваші звірства. За пролиту кров людей, яка тече річками, якщо брати ще з часів вашого гібридного, болотно-ординського заснування.

Ми вас, покручі нелюдські, знайдемо і покараємо. Будьте певні.

Покараємо, і не тільки кремлівського фюрера, оту Бліду моль (ще одне прізвисько Путлєра), а всіх, хто віддавав злочинні накази. З верху — до низу. Кара дістане кожного рядового, що чинив злочини в Україні.

Знаємо, з якої військової частини кожен російський офіцер чи солдат. Знаємо кожного адресу проживання. Знаємо навіть номер мобільного телефону кожної істоти з московитської твані.

Начувайтеся, орки! Спіть і тремтіть в очікуванні неминучої помсти.

Віриться, що буде покараний і білоруський бацька, отой хробак смердючий, котрий, дозволив московитам на своїй території розмістити їхні смертоносні ракетні установки, що несуть смерть і руйнування українцям!

Агов, білоруси! Покажіть зрештою партизанську славу своїх батьків, дідів і прадідів!

Агов!..

* * *

Дивують московити.

Зачудовують!

Тікаючи з Чорнобильської АЕС, вони, здійснюючи нашвидку «зачистку» всіх приміщень станції, окрім усього іншого, «зачистили» навіть... ложки і виделки.

Тягнуть усе, що потрапляє їм на очі. Грабують килими, які українці вже почали викидати з осель. Крадуть унітази, жіночу білизну, навіть... прокладки! Тягнуть ще й «заколки» для волосся. Навіть... собачі будки!

Мабуть, наші собачі халабуди кращі за московитські будинки.

З якого дрімучого світу на українців звалилася оця навала?

Із телефонних дзвінків північних виродків:

— Мать, привєт!

— Как ти там, сина?

— По-тіхоньку. Воюю. Я тут мясорубку отжал. Брать?

— Елєктро?

— Нє-а. То как...

— Бєрі. Всьо бєрі. Может, блендер гдє найдьош. А Вадіку — кросовкі. Анюткє — шубку, што-лі.

— Да нємного барахла нагрьоб…

— А гдє храніш-то?

— У «бетеерє» складиваєм. Всьо — імпортноє!

— Хорошо, синаша. Побольше набєрай всєго там у етіх хахлов!

— Будь спок, мать!..

Хтозна, чи довезе синок награбоване добро додому. Багато їх, із награбованим українським крамом, лежить на наших дорогах...

* * *

Такий випадок. ЗСУ розбили ворожу колону. Дехто з орків уцілів і втік.

Троє з них пограбували магазин «Секонд-хенд». Перевдяглися у цивільне. Порозбігалися.

Одного з них зловили в одній із літніх кухонь. Другого — в яру. А ось третій забарикадувався у підсобці закинутої ферми.

Селяни жартували:

— Москаль! Виходь! Дамо тобі пляшка водкі!

Рашистський окупант вийшов.

Однак «водкі» в селі не знайшлося. Самогон є, а ось «водкі нєт»!

Трьох орків звели докупи.

Немолода простоволоса жінка сердито проказала:

— Гей, москалі! Я — хунта! Я — фашистка! Я — нацистка! Я — бандерівка!

Один із москалів зомлів.

Оця біомаса не тільки боїться живих українців, а й мертвих!

На Сумщині оці недорозвинуті істоти замінували... кладовище.

«Русо туристо», де ваш «обліко морале», який ви так цинічно демонстрували світові?

Хоча, який там «облік». Їхній дикунський «облік» уже побачив увесь світ, побачив усю їхню «вєжлівость», їхній сатанинський «руській мір».

Безчинствує в Україні дикий і немитий москаль!

Але й наші захисники їх мочать, що аж гай шумить!

* * *

«Хотят лі рускіє войни»?

А коли вони були без війни?

Когось завоювати, вбити, пограбувати — у них у генах. У їхніх ординських генах.

Навіть неповнолітні просять своїх батьків, тих, що прийшли на нашу землю, швидше вбивати українців.

Що це?

Хто вони?

В якому світі вони живуть?

Це — жахливо. Це важко сприймається тверезим розумом.

Хоча декотрі московити вже починають дещо розуміти.

Рашистський офіцер телефонує дружині й просить її, аби та зробила все можливе, щоб їхній син не пішов служити.

Молода жінка дзвонить чоловіку:

— Живой?

— Чудом пока жив остался. Кідают нас, как пушечноє мясо.

— То сдєлай чьо-нібуть.

— Чєво?

— Ну, ногу там прострєль. Ілі голову.

— Чєво-о-о?!

— Ну, нє насмерть, конєшно. Так, чєркни как-то там чьо-нібуть. Нє тяни. Ведь уб’ют укропи.

* * *

А ще така розмова:

— Как ти, Павлік?

— Хух, капєц!

— Та наслишани. А бандеровци за самольот мільйон дают.

— Ти про што, Марфа?

— Нє слишал? А у тебя малолєтній син. І мільйон на дорогє нє валяєтся-то. Ето нє нашиє дєрєвяниє. Сдавайся, Павлуша. Із самольотом.

— Ти охрєнєла, блін?

— Ждьош, пока яйца отоб’ют, гоблін етакій! Нахрєн ти мнє такой будєш! Альо! Альо!..

* * *

Припікає оркам. Рядові почали масово відмовлятися виконувати накази свого командування. Їм уже ліпше відсидіти тюремний термін, аніж бути забитим.

Припекло!

Чекали на хліб із сіллю? На букети квітів?

А колони вашої техніки горять! І навіть дванадцятикілометрові!

І далі горітиме у вас під ногами земля! Де б ви не перебували в Україні!

І горіти вам, рашисти, у пеклі!

Хоча, пекло вас не прийме. То — місце не для вас. У вас немає душ. Ви свої душі віддали Путлєру.

Не врахували північні виродки українського духу, української любові до рідної землі.

Знайте, орки: ми — непереможні!

І перемога буде за нами!

Слава Україні!

Слава нашим Збройним силам!

Все буде Україна!

Лихий БАНДЕРІВЕЦЬ