Усі ми з початку збройного вторгнення в Україну гостро реагуємо на необ’єктивні оцінки чи боягузливе мовчання з боку знайомих із росії. На їхні неадекватні під час війни запитання на кшталт: «А як у вас там справи?» Одним відповідати не хочеться, бо дуже болить душа, іншим відповідаємо агресивно — з огляду на ті жахи, які нам доводиться переживати з рашистської «подачі».

Деякі українці (їх мало, але вони є), котрих доля колись раніше закинула в рф, намагаються там бути українським рупором. Це — складно, зважаючи на тиск путінського режиму. Одна з мешканок нашого міста багато років живе в росії. Підтримує українців, продовжує вільно спілкуватися українською. Щоправда, живе в Москві, а там справи ніколи не були настільки поганими, як у російській глибинці.

У перші дні війни

Її запитання на початку війни: «Як ви там?» я сприйняла дуже агресивно. Була здивована, коли вона з усім погодилася і сказала, що має таку ж думку про дії путлєра, як і всі українці.
— Прийшов нахабно в Україну і знищує мирне населення. «Рятує» він… тиран! У перші дні війни я не спала, постійно хвилювалася, — розповіла. — Моя мама живе біля Новограда, і родичі — в Житомирі. Я тут з багатьма пересварилася, але мені все одно. Мало росіян — за Україну, але такі люди є. Постять сторіс із промовистими світлинами воєнних руйнацій та жертв, дивляться неспотворену російськими журналістами інформацію з Інтернету, розповідають недалеким сусідам і друзям про війну. Розповідають саме те, чого ніколи тут не покажуть по телебаченню.

Тут путіна всі бояться. У перші дні війни були нечисельні мітинги, але їх фізично розігнали. Потім були акції — забирають у міліцію. Я повністю з вами розділяю біль, співчуваю українцям. Мені теж дуже боляче від цього всього. В Інстаграмі мене банять. Написали, якщо я щось про Україну розміщатиму, то заблокують мою сторінку.
— Словами не допомогти, лише діями. Доведеться рашистській пропаганді вигадувати нові аргументи, бо ми будемо захищати свою землю, а їхні солдати приїжджатимуть 200-тими.
— Так-так, знову брехатимуть. Вони чудово знали, що йдуть з війною в Україну вбивати наш народ. Нехай душать їх, як собак!

Через три місяці війни

— Як справи в рф? Наскільки відчутні санкції, спричинені реакцією світу на війну?
— Тут — криза, яку дуже сильно намагаються приховати. Вдають, ніби нічого не відбувається…
— У чому саме проявляється криза?
— Багато чого не має. Ціни виросли утричі, масове безробіття почалося… Малий та середній бізнес закривається. Сировини для виготовлення продукції немає. Тієї, яка раніше йшла з-за кордону.

Санкції найперше подіяли на товари. Дефіцит продуктів спостерігається. На це
серйозно вплинули проблеми з логістикою. Вартість перевезення вантажів морем зросла в шість разів. Відчутний дефіцит фармацевтичних препаратів та спеціального медичного обладнання.
— Яка реакція з боку росіян?
— Багатші люди, у яких є можливість і кошти, переїжджають, тікають звідси. Хто — куди… У Туреччині багато хто зупиняється. Там без перешкод можна влаштуватися. Дають громадянство, якщо купити в них нерухомість. Це — єдина умова.
— Про це хоч щось говорять у федеральних ЗМІ?
— Ні. По телебаченню говорять, що все добре і все йде за планом… Брешуть постійно.
— Українців найбільше тішать погані новини з росії. Вибач, але так є...
— Чому вибач? Я — українка. Сама тішусь, ретельно стежу за всіма новинами. Переживаю за рідних в Україні.
— Імпонує твоя позиція. Це, напевно, дуже важко там?
— Так, важко морально, якщо чесно. Але я не мовчу. Постійно реагую, вступаю в діалог, якщо чую щось про Україну. Помітила, що вони не можуть пояснити: чому, що і як відбувається, бо не володіють об’єктивними фактами. Через це не можуть зрозуміти нас. Спотворена реальність у їхніх російських головах.

Зомбування починаєтьсяз дитсадка

— Вони навіть історію свою не знають. Її для них пишуть з огляду на імперську політику. Усе в їхніх споконвічних традиціях, без змін: «Україна — це малоросія», «Українська мова — діалект російської». Питаю: «Навіщо ж тоді вам Київ?»
— І що відповідають?
— У них немає адекватного, повноцінного пояснення. Кажуть, що це ми не знаємо історії… Що Бандера наш — убивця. У них зомбування починається з садочка.
— Нинішня ситуація, коли санкції різних країн спричинили дефіцит і зростання цін, щось змінює в їх судженнях?
— Деякі прокидаються… Говорять, що путлєр наробив біди. Мовляв, і в Україні — біда, і тут — біда. Але дуже мало таких. Можливо тому, що вони бояться говорити про владу.
Переважно мовчать. Чого чекають — не зрозуміло. Ніхто не знає, що буде завтра… Взагалі все дуже зашифровано.
Політику президента підтримують лише ті, хто його боїться… Політики, які не у владній команді, не підтримують.

За правду можуть «закрити»

Залякані тому, що за правду тут можуть посадити за грати на 15 років. Багато людей посадили. Вони говорили речі, які не можна тут говорити.
— Чи знаєш особисто, кого за це покарали позбавленням волі?
— Серед знайомих чоловіка є такі люди. Чую, як він обговорює це все. Але зайвого казати телефоном не можна, бо прослуховується. Тому про це говорять у рідкісних випадках, пошепки.
— Як твій чоловік-росіянин реагує на війну в Україні?
— Так, як і я. Він був у нас в Україні, бачив, як ми живемо насправді. А не з телевізора, як більшість. Знає, що немає у нас ніяких нацистів. Він завжди казав, що Україна — не росія, бо в нас багато вирішує народ.
— А якщо саджають за «іншу думку», то як це пояснюють?
— Державна зрада, зловживання владою чи корупція.
— Що у вас із соціальними мережами зараз?
— Усе заблоковано. Закачала VPN, через цю програму працює все. Якби не цей сервіс, ми були б відрізані від світу повністю.

Юлія КЛИМЧУК