— Алльо!

— Ми вас слухаємо!

— Вас там багацько?

— А чому ви так думаєте?

— Бо ви сказали: «Ми вас слухаємо!» То що, багато вас там?

— Мільйон!

— Слава Богу! Значить, супостату бусурманському капець!

— А що ви хотіли, шановна?

— Це служба по істреблєнію москалів?

— Ви дивно поінформовані щодо нашої служби.

— То ви не істребляєте москалів?

— У нас інше призначення.

— І що, навіть не виловлюєте кацапів?

— Це вже ближче до теми! Ви маєте інформацію щодо мос... Кгм... Наших ворогів?

— Ще й як маю! Ще й... То ви їх... А що ви з ними, доцю, робите?

— Ну, знаєте... Затримуємо, розбираємося.

— А що з ними маніжитися? Скотиняку — на гілляку!

— Ви пробачте, але ми, як ви зазначили, не москалі. І...

— І не бандеровці?

— Хі-хі! Цей термін... Слухайте, шановна. А чого ви взагалі до нашої служби подзвонили?

— Бо ці рашистські падлюки десь прорвалися із окруженія і окопувались у моєму погребі.

— І що?

— А я їх — на засув!

— І-і?

— А вони, мародери, всі мої запаси змололи! Навіть сирі буряки. Кормові!

— Давно вони у вас сидять?

— Тижнів два.

— А як ви знаєте, що вони у вас усе поїли там?

— А вентиляція для якого дідька? Вухо приклала до труби — і все почула.

— Ясно, бабусю...

* * *

— Добрий вечір! Ми з України!

— Не зрозуміла.

— Це — моє псевдо. Тут. У нас на хуторі. Ферштейн?

— Ага! Ясно! То як там ваші полонені?

— Втекли, кабаняки! Картоплю і буряки зжерли і п’ятами накивали.

— Ви ж їх закрили! На засув!

— Підкоп, падлюки, зробили. Сапу. До своїх, значить, прорвалися. Але ці сидять.

— Які ще?

— Друга партія. Мій Микольця, онучок, льоха нормательно укріпив... Ну... бетоном, арматурою. А труб усіляких у мене ого-го! Як кажуть, будь-якого калібру! Хе-хе! Ага! Онук мій... Та він знову воює! Герой! Де? А це воєнна таємниця! Аякже!

— То хто у вас сидить, шановна...

—Добрий вечір! Ми з України!

— Ага, ага! То хто там у вас сидить?

— Як то хто? Чергова партія клятих москалів!

— Ви ж говорили...

— Усе нормально! Бетон! І це... Не виздихали ще, бусурмани кляті!

— Ви казали, що ті, перші, буряки і картоплю переїли у вас...

— Зате бочку солоних огірків не з’їли. Торішніх! А ці тепер нехай жеруть їх! І розсолом запивають, хі-хі!

— А давно вони у вас... як його, сидять?

— А я знаю... Давненько. І щось там дуже шкребе. Мабуть, бетон гризуть. Тож, приїжджайте. А то наші баби за те, щоб усю цю наволоч — на гілляку.

— Ей-ей! Не робіть цього!

— А що з ними робить? На гіляку! І русні на кілька штук стане менше! Та гаразд. Приїжджайте. Якщо, звичайно, встигнете...

Микола МАРУСЯК