— Марійко! Я — до магазину!

— Чого?

— Куриво закінчилося.

— Льоню!

— Ну?

— Ти казав, що з понеділка покинеш курити!

— Якого?

— Що — «якого»?

— Понеділка...

— Ти гад, Льоню!

— Ну, вуха пухнуть. Ну, не можу я так... Підготуватися потрібно.

— Ці казки я вже чула. Ціни на все ростуть. На життя не вистачає.

Леонід, хмикнувши, ущипнув:

— На життя ніколи не вистачить.

Марія спалахнула:

— На твоє куриво половина нашого бюджету йде! Шукай ще одну роботу — і кури собі!

— Ну й знайду.

— Ну й шукай...

* * *

Сонце поволеньки котилося до обрію.

Цього дня між Марією і Леонідом виник ще один конфлікт.

То й же клопіт — «куриво».

Марія мала рацію, цигарки надто подорожчали. Точніше, чи не щотижня ціна на пачку цигарок виростала на кілька гривень. А ще потрібно сплачувати комунальні послуги, потрібно харчуватися, купувати таку-сяку вдяганку...

— Вони скоро, кляті, золотими стануть! — гнівалася Марія! — І поставила ультиматум: — Так! Або я, або цигарки!

— Я постараюся, — бубонів Леонід.

— Що «постараєшся»? — рвала й метала Марія. — Що, я тебе питаю, «постараєшся», соколе з розпухлими вухами?

— Я кину. Обов’язково. З пон... Ум-мммммм-г-и...

* * *

І молоде подружжя перестало спілкуватися.

Марія навіть не приготувала вечерю.

— А! Піду що-небудь готовеньке куплю! — ніби сама собі, але із сарказмом, проказала жінка і гримнула вхідними дверима.

Леонід також хряпнув дверима і пішов надвір.

Примостився на лавці біля гаражів. Закурив. «Що це з нею таке сьогодні трапилося? — подумки спитав себе Леонід. — Щоб йому!..»

Він кинув недопалок під ноги, зі злістю розтоптав його. «Ну як? Як його покинути, цю гидоту?.. Хм... Гидоту? Ех...»

* * *

Сусідка по під’їзду тягла чималенький пакет.

Марія її зупинила:

— Привіт, Тетяно! Ти з мінімаркету?

— Ага! Привіт! А ти...

— Туди ж. А ти заходь. А то вже забула мене, чи що?

— Вибач. До батьків їздила. До Ізюма.

— А-а. Ну то заходь.

— Та добре.

* * *

Леонід широко розплющив очі. І аж свиснув.

А вголос мовив:

— Марійка! С-сука!

Його дружина з якимсь чолов’ягою, під ручку, зайшли до сусіднього під’їзду.

«До Таньки чи що? — перше що прийшло в голову Леонідові. — Але якого біса? І хто оте мурло?»

Леонід кинувся до сусіднього під’їзду. І просто за вхідними дверима стикнувся з тією «парочкою». І перше, що почув від незнайомця:

— Знімай сережки! А то заріжу!

Леонід побачив лезо ножа біля шиї дружини.

Допомогли навички карате, які набув у юні роки.

Ногою Леонід заїхав у пику злочинцю. Той навзнак упав на сходинки першого поверху і затих.

Марійка зі сльозами на очах кинулася в обійми чоловіка.

— Рятівнику мій любий!

— Ато! — погордливо мовив Леонід. — Часом курити корисно.

Молода дружина відступила на крок.

— Не зрозуміла?

— Ну... Якби не було цигарок, я би не сидів на лавці.

— Ну-у?

— То сидів би вдома.

— Ну і що?

— То й була би без сережок! А то й...

— Морда ти!

— Ну...

— Але курити покинеш!

— Та покину. Що вже...

(Імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК