— Привіт, Сашку!
— Кгм… Не Сашко, а Олександр Олександрич! Тобто, Олександрович!
— Та ну?!
— Ось тобі і ну!
— А чого раптом …дрич? Тобто, Олександрович. Олександр.
— О! Я вже депутат!
— Та йди ти!
— Хе!
— Велика шишка!
— Так, так, Вітько!
— Не Вітько, а, вибачте, Віктор Вікторович.
— Невже?! Що, теж депутат?
— Ні, Бог милував. Я на тій же посаді. Старший, куди пошлють.
— Хе-хе! А я депутат!
— Аж там, у Верховній?..
— Ну… Тут. У місцевій… Але це поки! О!
— Еге ж, еге ж. По драбині, по драбинці…
— Не вкумекав?
— Це я так. І як воно там?
— Де?
— На новій службі?
— Ну, робота — не вовк…
— Як, як?
— Кажу, думаємо. Рішаємо. Дискутуємо. Голосуємо. Коротше, все, як треба. Скоро — ех!
— Заживемо??!
— Аякже! Для того ми і тут! Для того ми і думаємо! І я думаю. Бо я — депутат!
— Еге ж, еге ж. І багато вже надумали?
— О-ооо! Чимало. Але опоненти заважають. Та нічого, ми з ними панькатися не будемо. Да-аааа…
— Що таке?
— Так, депутат я!
— А, так, так.
— Ну, мені пора.
— На службу?
— В народ!
— Еге ж, еге ж. Тоді — всього доброго, ваша високосте!
— Хе!..
… Да-ааа. Депутат!..