Офіційна делегація звягельчан побувала в Грузії з 26 вересня по 3 жовтня — у ці дні тут пройшли свята «Золота осінь-2019» і «Лесіаоба». За традицією, у місті Сурамі (Грузія), де провела останні дні свого життя Леся Українка, збираються представники громадськості вшанувати пам’ять поетеси. Цього року з’їхалися делегації з Польщі, Латвії, Литви, Білорусі та України. Для делегацій із батьківщини поетеси стало традицією відвідувати згадані грузинські свята.
Щоправда, візит ледве не зірвався через відмову попереднього складу, але представляти місто в Грузію таки поїхали секретар міської ради Василь Остапчук, депутат Василь Юрків, ветеран АТО Ігор Лук’янець із дружиною Валентиною, представниці благодійного фонду Наталя Нагорна і Ольга Вишетравська. А за результатами закордонної поїздки 8 жовтня провели прес-конференцію.
ГРУЗИНИ У ВИШИВАНКАХ ВИВЧАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ВІРШІ
— Свято «Лесіаоба» започатковане ще в 1952 році, — розповів секретар міської ради Василь Остапчук. — Перший пам’ятник Лесі Українці на пострадянському просторі поставили саме грузини. Ми були приємно вражені тим, як завзято шанують вони постать нашої землячки.
З бюджету виділили 250 тисяч доларів на реставрацію музею-бібліотеки Лесі Українки — через аварійний стан будівлю планують відбудувати до 150-річчя народження діячки. Якщо вони відреставрують, а ми свій літературно-меморіальний музей в Новограді — ні (на це місто поки що очікує кошти, які невідомо, чи будуть виділені), то може статися неприємна ситуація….
У ході візиту гості з України побували в Сурамі, Хашурі, Боржомі та Кахеті. Серед яскравих вражень — відвідини гімназії імені землячки, де викладають українську мову, функціонує куточок-музей поетеси. Грузинські гімназисти у вишиванках вразили звягельчан майстерністю декламації.
— Діти настільки гарно декламували вірші нашої землячки, що від цього йшов мороз по шкірі, — розповідає із захопленням Валентина Лук’янець. — Від українців не часто почуєш вірші землячки і настільки гарну українську мову! Дуже приємно це було, тож я не стримала сліз. Згадалися слова Лесі про те, що якби вона не народилася українкою, то хотіла б бути грузинкою. Частинка України в цій школі дуже відчутна. Хотілося б не втрачати цей зв’язок. Дуже теплий прийом, сонячна Грузія, дружні грузини. Їх улюблені українські пісні — «Червона рута», «Ти ж мене підманула», «Ніч яка місячна». Усі підспівують їх залюбки.
З часів президента Саакашвілі в Грузії відбувся стрімкий розвиток туристичної галузі, яка стала однією з найбільш прибуткових статей доходів у грузинському бюджеті. Не лише наші туристи захоплюються, як грузини вміють заробляти на красивих краєвидах і національному бренді «Боржомі».
«ЇХ НОГИ ОБЕРТАЮТЬСЯ ШВИДШЕ ЗА ВЕНТИЛЯТОР!»
— Вони не багатші за нас, але в туризмі нам потрібно переймати їх цінний досвід, — вважає Василь Остапчук. — Ми дуже повільно працюємо в цьому напрямку, Новоград робить тільки перші кроки. Їх природа, клімат, люди — надзвичайно гостинні. Танці — дуже запальні, не поступаються нашому гопаку. Їх ноги обертаються швидше за вентилятор! Де б ми не були — спілкування ведеться грузинською мовою і все базується на грузинських традиціях. Це набагато більше цінується в цій країні, ніж сучасні тенденції.
Ветеран АТО Ігор Лук’янець був вражений уважним ставленням грузинів до тих, хто був на війні. До нього, зокрема. Зізнався, що не очікував такої пошани, а іноді почувався зовсім ніяково. Грузини ж розповіли, що в їх війні брали участь лише мешканці прилеглих до кордону районів. І що настільки масштабно, як українців, воєнні дії не зачепили життя їх громадян.
Офіційні делегації треба формувати дуже відповідально, щоб представляти Україну на найкращому рівні і щоб було що презентувати за кордоном, — зазначили учасники поїздки на прес-конференції. «Грузини не кажуть, що ти — Василь чи Петро, вони кажуть, що ти — представник України. Щоразу треба дуже відповідально поводитися, щоб не потрапити на шпальти газет у якомусь невигідному світлі», — резюмував Василь Остапчук.
— Я не знаю, чи знайдуться в нашому місті чи у відділі культури люди, які настільки прихильно пропагують Лесю Українку, як грузини, — вражений депутат міської ради Василь Юрків. — Те, що вони надзвичайно цінують дружбу з Україною, ми відчували постійно. Усе завдяки зусиллям колишнього мера Сурамі, голови грузинського товариства Лесі Українки Таріела Гоголадзе. Ця людина живе і працює від «Лесіаоба» до наших «Лесиних джерел», учасниками яких постійно є грузинські делегації.
СУВЕНІРІВ ПРО ЛЕСЮ БРАКУЄ, ВРУЧАТИ ЇХ — НЕМА В ЧОМУ?!
Представили Новоград у Грузії гідно, але не обійшлося, на жаль, без курйозу. Неприємна для звягельчан ситуація виникла на офіційній частині свята в Сурамі. Мало того, що сувенірну продукцію (магнітики, брошури про місто тощо) на батьківщині Лесі Українки треба шукати «днем із вогнем» (про дефіцит не говорить хіба що ледачий), то виявилося, що й покласти сувеніри для вручення від імені офіційної делегації, нема в що.
«Пакетів із сувенірними логотипами, як в усіх інших делегацій, у нас було лише два,— констатував секретар міської ради. — Довелося купляти звичайні целофанові пакети. Вручати подарунки в них було неприємно».
З подарунковою сувенірною продукцією давно треба щось робити в місті. Сувеніри хочуть купувати не лише містяни, а й туристи. А коли до складу оргкомітету «Лесиних джерел» включили нашого редактора Олега Брюханова, і він запропонував організаторам свята виготовити футболки, кепки та інші вироби з сучасними логотипами, то на цьому шляху не зустрів підтримки. «Більше я не братиму участі в підготовці свята», — сказав він.
У 2021 році Україна відзначатиме 150-річчя від дня народження видатної поетеси. Секретар міської ради б’є на сполох: «Місто самотужки не витягне ювілейне святкування, це має відбуватися на державному рівні, за активної підтримки з держбюджету. Коли був у Новограді губернатор Віталій Бунечко, то я запитав: чи є важливіша культурна подія на Житомирщині за відзначення 150-річчя? Немає. Тож губернатор пообіцяв контролювати питання підготовки. Тим часом Волинська область, яка теж активно себе позиціонує, як батьківщина Лесі Українки, уже зажадала на святкування 400 мільйонів гривень. У Новограді все поки що — лише на рівні проектів. Зокрема, ремонт під’їзних доріг до музею імені поетеси, створення рекреаційної зони поруч, на місці колишнього консервного заводу. Ці заходи можуть коштувати місту понад 70 мільйонів, але досі немає ані коштів, ані проектів. У нас то влада змінюється, то підходи, то бажання. Вважаю, що громадськість має активно підключатися до цього питання».
Післямова: розповідати на прес-конференціях про візити в інші країни стало модою влади. Звісно, це добре — нагода дізнатися про закордонний досвід. Хотілося б, щоправда, зауважити, що не лише візити наших делегацій в інші держави є інформаційним приводом для прес-конференцій. У Новограді є чимало нагальних питань, які чекають від влади офіційних коментарів для ЗМІ. Як ось ремонт доріг, який «затягнули», офіційно не пояснивши громаді причини тривалої затримки ремонту. З таких приводів влада з журналістами не поспішає спілкуватися.