Відзначали день народження. Сергію стукнуло двадцять два.
Святкували удвох: Сергій і його друг Вадим.
Випили пляшку горілки. Почали другу.
Закуски не бракувало. Бутерброди з ковбасою, із сиром. Свіжі помідори, огірки. Була навіть червона ікра.
— Братко! — Вадим обійняв за плечі Сергія. — Я тебе люблю! Ти — найкращий мені друг!
— І я тебе люблю, друзяко.
Вони поцілувалися.
Сергій, усміхаючись, зауважив:
— Але це — дружня любов, не більше!
Вадим скривився:
— Серьога! Ми ж із тобою не гомики.
— Та я розумію. Я про дружбу.
— А вона в нас міцна!
— І буде ця дружба до нашого скону!
— Авжеж!
І вони міцно потисли один одному руки.

Розходилися пізно.
Вадим додому поїхав на таксі. Проте на половині шляху він розрахувався з таксистом і пішов до бару.
За сусіднім столиком сиділа весела компанія хлопців і дівчат. Вони «травили» анекдоти і часто сміялися.
Вадиму здалося, що вони регочуть із нього. Насупився і підійшов до сусідів.
— Дуже смішно? — злісно спитав.
— Тобі чого, шановний? — поцікавився один хлопець із компанії.
— Ржати перестаньте!
— Тобі чого треба?
— Зараз побачиш!
Вадим замахнувся, але його руку вдало перехопив той же хлопець, що з ним говорив.
Почали вовтузитися. Однак сили були нерівні. Вадима скрутили, заламали руки. А потім викликали поліцію.
Бармен, який добре знав Вадима, відразу зателефонував Сергію. Розповів, що трапилося з його другом.

Дізнавшись, що Вадим потрапив у халепу, Сергій поїхав до відділу поліції.
Та йому сказали, той його друг сидітиме під вартою, принаймні, до ранку. Та й то…
— Проти нього порушено кримінальну справу, — сказали Сергію.
— За що?
— За хуліганство.
— Та яке там хуліганство! — на підвищених тонах сказав Сергій.
Йому з притиском відповіли:
— Можемо і вас затримати до ранку.
— За що?
— А ви — у нетверезому стані.
— Я можу за нього заплатити.
— Молодий чоловіче, ліпше не наривайтеся.
Із відділку Сергій вийшов у гніві.
Тротуаром ішла молода жінка.
План визрів миттєво. Сергій підбіг і приклав до її шиї ніж.
Та заверещала.
— Правильно, правильно! — вдоволено сказав Сергій. — Сильніше кричи. Щоб вони почули!
І справді, уже за якусь хвилю з чергового відділення вибігли двоє поліцейських.
Один із них жорстко спитав у молодика:
— Ти що, дурню, робиш?
— Не підходьте! А то проштрикну їй лебедину шийку. Вона тепер заручниця.
— Чого ти хочеш?
— Відпустіть мого друга Вадима!
— Відпусти жінку.
— Я її обміняю тільки на друга!
— Добре. Обміняємо. Тож відпусти її.
— Нема дурних!
Жінка вже мовчала. Вона тільки шоковано водила очима.
— Дарма ти затіяв цю кашу, — сказав молодший лейтенант, заходячи збоку до нападника.
Сергій зрозумів той маневр.
— Не підходь! — крикнув.
— Гаразд, гаразд, — підняв руки поліцейський і відступив на крок від Сергія.
— Хлопче, — озвався капітан, — не дурій. Ти хоч розумієш, чим для тебе це все обернеться?
— А мені плювати!
— Ех-хе-хе, — важко видихнув молодший лейтенант і моргнув капітанові, щоб той відволікав хулігана.
— Коротше так, — мовив капітан. — Я зараз виведу твого друга, а ти не заподієш ніякої шкоди жінці. Добре?
— Ще б!
І тут молодший лейтенант кинувся до Сергія. Однак останній таки встиг чикнути ножем руку поліцейського.
Тут підоспів і капітан. Удвох скрутили Сергія.
А з відділку вибіг ще один помічник. Утрьох і відпровадили зловмисника до підвалу й посадили в сусідню камеру із Вадимом.
— А тепер посидь трохи, ідіот! Поспілкуйся зі своїм другом. Через стінку. Азбукою морзе!
— Та пішов ти!..
— Ну, ну.
Важкі двері захлопнулися.
Сергій сів на нари й обхопив голову руками. Хміль виходив і він почав усвідомлювати те, що накоїв…