Український музикознавець, фольклорист, етнограф, чоловік Лесі Українки — Климент Васильович Квітка. Завдяки йому українська фольклористика піднялася до рівня справжньої історичної науки й отримала належне визнання у світі. Климент Квітка зібрав, записав і зберіг для нащадків понад 6 тисяч народних пісень.
Член-кореспондент Академії мистецтв України Софія Грица вважає, що Климент Васильович Квітка — вчений світового рівня: «У музичній фольклористиці він має величезні заслуги не тільки як збирач народних пісень, а й як видатний теоретик-мислитель. Климент Квітка організував перший в Україні музично-фольклористичний осередок, Кабінет музичної етнографії при Всеукраїнській академії наук. Тоді ж він видав фундаментальний збірник «Українські народні мелодії», низку теоретичних статей. У той же час тісно співпрацював з іншим відомим вченим — Філаретом Колессою. У співпраці з ним вивчав українські думи, досліджував репертуар кобзарів і лірників.


Подвижницька праця Климента Квітки відкрилася нам фактично тільки після його смерті. Отже, йде мова про першорядну величину національної культури. Але, на жаль, ми знаємо Климента Квітку переважно не як вченого, а як чоловіка Лесі Українки.
Здається, Лариса Косач була народжена для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів! Як кожна дівчина, хотіла кохати й бути коханою. На превеликий жаль, життєвий шлях її виявився важким, тернистим, сповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання…
Але щастя Лесі було в тому, що родина завжди підтримувала її, піклувалася про неї. Тридцять років вона змагалася з невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Проте, жоден із них не міг захистити Лесю від неї самої. Вона любила без міри. «Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і все. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливо-прикрого, що, якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будемо ж поправляти її іншою несправедливістю — любов’ю», — писала Леся Українка в листі до сестри Ольги.
У листопаді 1898 року Леся Українка читала своє оповідання «Над морем» у Київському літературно-артистичному гуртку. На тих читаннях був і студент-першокурсник Климент Квітка. Ще з шістнадцяти років він захоплювався збиранням народних пісень.
Ця зустріч так би й залишилася непоміченою, якби поетесу не вразило замилування юнака українською народною піснею. Леся пречудово розуміла, яке величезне значення має робота із запису та вивчення перлин народної творчості, із болем усвідомлювала, наскільки мало в цьому напрямку робиться, тож щирий інтерес до фольклору, який вона спостерігала в новому знайомому, зворушив і схвилював її. Леся пообіцяла Клименту, що наспіває йому всіх пісень, яких вона знала, і перші записи з Лесиного голосу Климент зробив ще тоді.
Потому було багато інших пісень, а згодом — міцна дружба і шлюб. Спільні радощі, вболівання і подвиг, здійснений Климентом Квіткою зі збереження народних пісень, які містила пам’ять поетеси. Співала Леся до останніх днів свого життя. Наймолодша сестра Лесі Українки Ізидора Косач вважала, що життя Климента Квітки стало своєрідним подвигом: близько товаришуючи зі смертельно хворою жінкою, він брав на себе тяжку моральну і матеріальну відповідальність. Але він, писала Ізидора, розумів значення Лесі для української культури, тому свідомо обрав свою долю.
Щоб краще уявити, яким був цей чоловік, звернемося до його біографії.
4 лютого 1880 року в с. Хмелів на Сумщині на день Климента в козацькій родині народився хлопчик. Рано залишився сиротою. Після смерті батька мати віддала п’ятирічного сина на виховання в сім’ю київських міщан Карпових. Музиці Кльоня навчався з 7 років у приватних учителів, згодом — у музичному училищі київського відділення Російського товариства. Закінчив Київську гімназію №5 із золотою медаллю. Продовжив освіту в Київському університеті Св. Володимира на правничому факультеті, де одночасно був концертмейстером університетського хору. Після закінчення університету Климент підготував і видав перший збірник зібраних ним народних пісень. Хлопець отримав юридичну освіту, але за покликанням був музикантом, талановитим дослідником фольклору. Климент вражав своєю енциклопедичною ерудицією. Був поліглотом. Він знав 13 мов: дві класичні, три новоєвропейські, сім слов’янських, грузинську, що давало йому ключ до світової науки.
Творча співпраця між Лесею і Климентом переростає в дружбу. У цей час вона доглядає за смертельно хворим на туберкульоз Сергієм Мержинським, якому віддавала всю свою любов і час. Смерть коханого стала важким ударом для жінки. Кажуть, що відтоді й до кінця життя Леся носила чорне вбрання. Надмірне нервове і фізичне напруження, надзвичайна перевтома спричинили свої тяжкі наслідки — туберкульоз вразив її з новою силою. Леся занедужала на туберкульоз легенів. Треба було знову лікуватися.
Після смерті Мержинського Климент своєю щирою приязню врятував Лесю від «апогею смутку», як вона сама визначила свій тодішній стан. Леся називала його Квіточкою, а частіше — Кльоня.
Їх стосунки велися з 1902 року і почалися з мовчазного бойкоту родини. Леся писала до сестри Ольги: «Наші устроїли мені «бенефіс» — на три тижні всі замовкли, ніхто ані слова…». Біографи вважають, що між ними не було пристрасті, утім була глибока дружба, довіра та опіка. Леся відчувала потребу мати біля себе вірного друга. Климент завжди був поруч, коли їй було погано. Вони розуміли одне одного. Леся вважала, що кохання — це, перш за все, самопожертва. Квітка був на дев’ять років молодший від Лесі. Олена Пчілка, Лесина мама, була категорично проти стосунків дочки «з якимось жебраком», ласим до грошей дочки, як вона презирливо називала Климента Квітку — людину м’якого характеру, замкнуту, сором’язливу. І навіть пригрозила Лесі позбавити її спадщини, якщо пара буде продовжувати жити разом. Утім, коли життя круто повернуло в інший бік, і на початку 1920-х років Олена Пчілка жила бідно, у листах до «вельмишановного Квітки» просила його перевидати її твори заради заробітку: «Повага моя до Вас за довгий час нашого знайомства й поріднення зміцнілася».
У 1902 році, закінчивши правничий факультет університету Св. Володимира, Квітка працює в судових відомствах різних міст Криму і Кавказу. На тлі постійної напруги він тяжко захворів на відкриту форму туберкульозу легенів. Леся наполягла на лікуванні в Криму, у теплому кліматі, і хвороба відступила від нього. Добре, що поряд була вона. Її мужність, нескореність освітила йому дорогу, підтримувала його, допомагала долати матеріальну скруту.
Під величезним тиском рідних у 1907 році в київській Вознесенській церкві Леся і Климент повінчалися. Для них це було своєрідним відчепним, щоб їм не заважали жити разом. Молоде подружжя вирішує відмовитися від допомоги Лесиних батьків. Усі гроші, необхідні на лікування тяжкохворої дружини, Квітка заробляв сам. Та й Леся намагалася працювати. Коли коштів не вистачало, тоді закладали нечисленні коштовні речі, продавали все, що можна було продати, окрім бібліотеки. Постійно переїжджаючи, Климент не втрачав надію врятувати Лесю: Крим, Німеччина, Італія, Єгипет, Кавказ. Але вона відчувала свою приреченість, порятунку не було.
1 серпня 1913 року поетеса померла в грузинському містечку Сурамі. Квітка тяжко переживав смерть дружини. На похоронах, коли всі розійшлися, він ще довго стояв біля могили заплаканий і вбитий горем. На сорок років він пережив Лесю, але до кінця життя не забув її.
Після смерті дружини Квітка поринув у роботу. Служіння Україні в часи УНР стало частиною цієї роботи, але головною для нього була наука. За часів Центральної Ради він служив одночасно у двох міністерствах — освіти і юстиції.
1917 рік — заступник генерального секретаря судових справ УНР.
1918 рік — заступник міністра юстиції УНР.
У 1920-1933 рр. — працює в Академії наук УРСР, де організував Кабінет музичної етнографії. Одночасно викладав у Київському вищому музично-театральному інституті ім.М.Лисенка.
У 1933 році Климента Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями й на півтора місяця заарештували. Залишившись без засобів існування та побоюючись нового арешту, він переїхав до Москви й почав працювати в Московській консерваторії на посаді професора.
1934 рік — Квітку знову заарештували в так званій «Справі славістів» і ув’язнили на три роки в концтаборі «Карлаг» у Казахстані.
Після звільнення у 1936 році він був поновлений на роботі в Московській консерваторії, де до кінця життя працював на посаді професора науковим керівником Кабінету народної музики. До Києва приїздив, але болісно переживав, коли його розпитували про Лесю.
За 50 років активної наукової діяльності Климент Васильович Квітка видав близько сотні наукових праць. Після смерті Лесі Українки вийшов двотомник «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав та упорядив Климент Квітка».
У 1922 році видав збірник «Українські народні мелодії», де вміщено 743 пісенні зразки українських пісень. Були опубліковані також правознавчі популярні брошури, що стали одними з перших юридичних праць українською мовою.
У 65 років чоловік удруге одружився — з молодшою на сорок років піаністкою Галиною Кащеєвою. Вона захистила дисертацію про українські народні думи.
Український музикознавець-фольклорист Климент Васильович Квітка пішов у вічність у Москві в 1953 році. Його наукова спадщина залишається актуальною досьогодні. Він жив останні два десятиліття хоча й на чужині, але начебто не відірваний від Батьківщини. Справжнє відкриття Климента Квітки як вченого, як великого патріота України ще попереду.