Він ніс нам світло. Був художником, мрійником та умів захопити своєю мрією оточуючих: рідних, друзів, колег. Був доброю людиною і міг прийти на допомогу незнайомцям, які потребували. Був діловою людиною, стояв у витоків підприємництва в місті. Був другом, колегою і керівником, близьким, душевним, розумним, талановитим.
Був, був, був… На жаль, минає вже п’ятнадцять років, коли вперше пролунало це сумне слово про Дмитра Пилиповича Розгона. Нашого друга, колегу, керівника, чудового чоловіка, якого не вистачає понині, хоча минуло вже стільки часу — 15 роковини пам’яті.
Дмитро Пилипович Розгон (1961-2005) з 1984 року працював методистом міського Палацу культури, з 1986 р. — завідувачем методичним кабінетом, художнім керівником міського Палацу культури ім.Лесі Українки, а з 1987 р. до 1990 р. був його директором. З 1990 року — генеральний директор Творчо-виробничого об’єднання культури і дозвілля «Звягель», що мало в основі благородну мету — за допомогою підприємництва підтримувати й розвивати культуру в місті.
Дмитро Пилипович, завжди переповнений творчими ідеями й задумами, надихав та підтримував творчі ініціативи підлеглих. Недарма роки його керівництва вважаються роками розквіту Палацу культури та всіх місцевих установ культури. Він стояв у витоків багатьох починань, які згодом склали славу Новограда-Волинського в якості одного з культурних центрів України.
За своє творче життя Дмитро Розгон встиг реалізувати багато творчих задумів. Утім безліч мрій та планів не здійснилося… І зараз, коли на відстані часу згадуємо цю талановиту постать, то ясно бачимо, що він зміг випередити свій час, був людиною майбутнього.
Він залишається в наших серцях, наших спогадах світлою, талановитою, оптимістичною людиною. Пішовши з життя занадто рано, не реалізувавши увесь свій творчий потенціал, але залишивши по собі світлу пам’ять. Пам’ятатимемо завжди.