— Алло! Я по оголошенню. Гутентаг!
— Шпрехен зі дойч?
— Шпрехен, шпрехен! Іхбін… бініх…
— Коротше, що треба?
— Іхбінарбайтен. Ну, арбайтен. Оголошення в газеті прочитав: «Робота в Німеччині».
— То слухаю вас.
— То ви — українець?
— А вас це не влаштовує?
— А це не лохотрон?
— Ображаєте!
— А що вмієте робити?
— Копати можу.
— А ще що?
— Можу й не копати.
— Стара байка. Це ви так забавляєтеся?
— Зовсім ні! А якщо серйозно, то мені бабку б якусь. Стару. Можна й доходягу.
— Навіщо вона вам?
— Ну, щоб опікуватися нею.
— То ви в сенсі по догляду людей похилого віку?
— Типу того.
— Скільки вам років?
— Шістдесят із хвостиком.
— Великим «хвостиком»?
— Ну, таким, не дуже…
— Після шістдесяти не беремо.
— Це дискримінація!
— Такі в нас правила.
— Але я ще крепкий дядько. Ще ого-ого! Можу якусь одиноку старушенцію доглянути. Можу прибрати в її шикарному будинку. Можу погодувати, помити, приласкати. Старі фрау-мадам, знаєте, теж ласки хочуть. Навіть того… Ну, ви мене зрозуміли. Я ще ого-ого! Можу так відпестити якусь зношену німкеню, що вона на радощах і віллу свою на мене перепише! То є у вас на обліку одинокі бабульки? З котеджами? З віллами?
— Звичайно, є.
— Ну-у?!
— Але не для вас.
— Іхбін дискримінація!
— Ауфідерзеєн «ого-ого»!
— Ей! Ей! Ти де там? Алло! Куди пропав? Щоб тебе… Гітлер капут!