Євген Семенович Березад (імена в матеріалі змінено), піднімаючись дерев’яними сходами на вуличну сцену, дедалі більше хмурився, нервував.
А натовп, що зібрався на звичне видовище, дужче запалювався: «улюлюкав», кричав «ганьба», «геть»…
Та Євген Семенович був не зі слабких. «Нічого, нічого, — підбадьорював він себе. — Не таке ще бачили. Лохи. Сміття. А я — віник. Підмету, куди треба. Я це вмію».
Зрештою, він підійшов до мікрофона. Позаду нього — три гевали. Очевидно, охоронці.
Євген Семенович поклав руку на серце. Пафосно почав:
— Земляки! Містяни! Друзі!..
Із юрби пролунало кілька реплік:
— Ближче до діла!
— Краще до тіла!
— Нехай розкаже, як рейдерством займався! Як завод захапав!
— Земляки! Містяни…
— Чули вже!
— Друзі! Ось моя рука лежить на серці. Я з повною відповідальністю заявляю, що ні я, ні моя дружина, ні мій син, ні мій брат, ні мій…
— Кум і сват!
— Так. І «кум і сват». Ніхто з перелічених осіб не має ніякого бізнесу.
З натовпу пролунала чергова репліка:
— І в кожного з «перелічених осіб» — крута тачка!
Березад не розгубився:
— Це нормально. Візьміть хоча б близьку і дружню до нас Польщу. Там це нормальне явище.
— Зрівняв «Слона з Моською»!
— Мушу рівняти, — ніякі закиди не збивали з пантелику Євгена Семеновича. Він вів далі. — Так має бути і в нас! Коли?..
— Коли рак на горі свисне!
— …А ви не кепкуйте, шановний чоловіче. Буде!
— Коли вас оберуть мером!
— Спочатку — мером. Потім і вище.
— О, замахнувся!
Якийсь дідок поцікавився:
— А яка партія тебе суне?
— А висуває мене всім відома партія. Партія, яка протягом десятка літ зарекомендувала себе з кращого боку.
— Ближче до діла!
— До тіла!
— Це — партія «БЗІК». Тобто, «Богдан Знайдихата і компанія»!
— Знаємо ми ту «компанію»!
— Еге! Мафія!
— Дарма ви так, — Березад знову поклав руку на серце, продовжуючи копіювати одного із висуванців у мери одного міста, рекламний ролик котрого часто крутять на телебаченні. — Кладучи руку на серце, з повною відповідальністю заявляю: ми — не мафія. Ми ті, хто хоче лох… народу добра!
Чоловік років сорока нервово спитав:
— Ти скажи, скільки лісу вирубав! Скільки кругляка вивіз! У лісі вже більше лисин, аніж самого лісу! Не дай Бог москалі прийдуть — не буде, де й партизанити!
— До лісу з кругляком ні я, ні моя дружина…
— Ні кум, ні сват, ні брат!
Березад — мов кремінь:
— І вони також ніякого відношення до цього не мають. То підступи наших опонентів. Якщо хочете — ворогів.
Хтось із натовпу запустив у Березада куряче яйце. Воно поцілило саме в те місце, куди Євген Семенович щойно клав свою масну руку.
Березад глянув на яєчне місиво на грудях, ним захитало. Потім Євген Семенович закинув голову назад і…
— О! О! — почулося з перших рядів. — Зараз звалиться, як Яник у Франику!
Але не впав.
А з юрби:
— Бач, устояв.
— Міцний горішок!
Кілька поліцейських, які контролювали порядок, кинулися шукати власника курячого яйця.
Дещо оговтавшись, Євген Семенович продовжив свій виступ:
— Щоб не було, але я вас, мої любі земляки, люблю. У сім’ї, як кажуть… Тобто, у житті всяке буває. Комусь щось подобається, комусь — ні. І так має бути. У кожного — своя думка. У кожного — своє бачення ситуації. Але я, шановні мої земляки, з повною відповідальністю…
Із натовпу полетів черговий шпичечок:
— «Заявляю, що ні кум, ні сват, ні брат…».
— І в цього товариша має бути своя думка, — несхитно проказав Березад. — І це правильно. Але до справи. Я йду в мери не ради свого блага. А ради вашого, дорогі мої друзі, блага. І зроблю для цього все можливе, коли ви оберете мене своїм керманичем.
Натовп загудів.
Березад кивком голови підкликав одного із охоронців.
— Знайшли?
— Кого, шеф?
— Ідіот!
— А. Того ідіота, що яйце…
— З ментами говорив?
— Та якісь небалакучі вони.
— Геть звідси!
— Слухаюсь.
Хтось із юрби кинув на сцену димову шашку. Березада і його охоронців заволокло біло-сірою пеленою.
І знову правоохоронці кинулися шукати винуватця.
Коли розвіялася димова завіса, юрба вже розійшлася.
Щоправда, лишилася одна сухоребра бабця. Вона дивилася на Березада і гучно реготала.
Претендент на мерівське крісло знову підкликав того ж охоронця:
— Що вона заливається?
— Мізками здвинула.
— Умгу. А це… Зловили?
— Кого?
— Та піромана!
— І фіг його знає.
— Ідіот!
— Ну да. Ідіоти.
— И-их-х-х…
А бабка все реготала…