У магазині молодий чоловік просить налити йому три півторалітрові пляшки розливного пива.
Миловидна продавщиця здивовано:
— Ого!
А повновидий сивий покупець, котрий позаду стояв у черзі, чи то із жалем, чи то вихваляючись, зауважив:
— А я пива вже не п’ю.
Покупець пива здивовано поцікавився:
— Чого не п’єте?
— Воно вже не те, — знову якось сумовито відказав сивочолий. — Не те воно тепер. А ви, молодий чоловіче, навіщо так багато берете?
— На риболовлю йдемо!
— Ясно, — рахуючи купюри, байдуже мовив чоловік і звернувся до другої продавщиці. — Мені, дорогенька, «варьонки» хорошої.
— Вибір великий. Якої вам?
— Хорошої!
Покупець пива:
— Вона вся хороша. Уся із сої.
Товстун мовчки махнув рукою, мовляв, яка різниця. Тому й підбадьорливо сказав:
— Аби пахла ковбасою. І смак добрий був.
Продавщиця:
— Ось учора свіжу завезли. «Білоруську».
Покупець пива здивовано:
— Невже із самої Білорусі?!
Товстун:
— А що тому вусаню-бацькі? Йому все одно. Ковбасу варить і далі кермує!
Покупець пива:
— А чи надовго?
Продавщиця:
— Нічого йому вже не зроблять.
Товстун:
— Це не українці. Нас тільки зачепи — ге-ге! Таку відсіч дамо. Давай, дорогенька, мені ковбаси. Півкіло.
— «Білоруської»?
— Авжеж! У них свої клопоти, у нас — свої.
Молодику якраз наповнили всі три пляшки розливного пива. Він усе те добро заховав до чималенької сумки, що висіла в нього через плече, і, подякувавши продавщиці, пішов з магазину.
Товстун провів його пильним оком і сумовито мовив:
— А я пива вже не п’ю…