До 150-річчя з дня народження Лесі Українки альманах «Зерниця» презентує вже відомих авторів із кращими творами про видатну землячку нашого краю, шанувальників, нові імена авторів та першу спробу пера. Кожен, у міру своєї творчої можливості, виявляє велику любов і шану до нашої Лесі та висловлює своє бачення складного сьогодення в Україні.
Леся Українка своєю творчою енергією, пройнятою духом справжнього патріотизму, як і подвижницьким життям, творила вершинні твори. «Явилась світові, щоб у віки піти» — прийшла в цей світ, щоб творити Словом, плекала рідне слово і, як весну, несла в серця людей прекрасну українську мову. Вона довела життєздатність української культури, вивела її на високі європейські стандарти.
Кажуть, що рушієм розкриття таланту є страждання. На долю поетеси випало достатньо, аж занадто. Вона — людина сильного характеру, сильний дух зосереджує творчі і фізичні сили, доводить вияв мужності, робить життя таким насиченим, що для хвороби місця немає. Поезія рятує і лікує тіло, своєрідне інтермецо в постійній боротьбі пошуку шляху вперед. Поет Євген Маланюк у свій час сказав: «Я — подорожник, прикладайте мене до рани», вважаючи поезію цілющими ліками, які здатні вилікувати душевні рани.
Світла закоханість у Лесине слово озивається у зворушливих поезіях наших земляків, письменницької когорти, плеяди, паростків Лесиного краю, для яких її ім’я, образ універсальної Особистості, багатоголосся творчості — своєрідний еталон мистецької вартості, взірець чистоти духу й помислів. Підтвердженням цього є вихід 12-го літературного альманаху «Зерниця» — співодайні музи Лесиного краю.
Перше видання «Зерниці» вийшло в 2000 році. Прадавнє, призабуте слово «зерниця» означає плодове дерево, яке виросло з насінини. Образно кажучи, із поетичних зернин народжуються митці рідного краю, які славлять рідну землю, Батьківщину, а Лесина аура, муза, як весняне оновлення життєдайного джерела, що дає старт поетичній творчості:
«…Будуть інші співці по мені».
Є дерево на звягельській землі.
Звідкіль це дерево потрапило сюди?
…Росте на скелі, в епіцентрі літа,
Вогненним сонцем прискають плоди, —
Ріднею Лесі, побратимом вітру,
Володарем свободи й висоти.

Поезія — невичерпна скарбниця естетичного задоволення, як і інші види мистецтва, формує мислячого читача, збагачує найрізноманітнішими враженнями, показує людську душу в її найкращих проявах, передає почуття, погляди, болі й радості, і якось непомітно, ненав’язливо вливається у твої власні роздуми, спонукає перебувати в буянні художнього світу — «…У кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією». Переконуєшся: поезія — найвеличніша форма, у яку може прибратися людська думка. Тож погоджуюся з думкою Валентини Ксендзук:
Поезія — це особлива мова,
Тонкомереживна, шовкова.
Як осяваюча свята молитва,
Буває ж гострою, як бритва.
Так, велику силу має добра думка, обернена у вірші. Саме тому вважаю, що добре писати — це водночас позитивно мислити, мати розум, душу, смак. Живи — як пишеш, і пиши — як живеш.
Упорядник-координатор творчої інтелігенції міста Валентина Ксендзук продумано, відповідно до рангу авторів, склала різнопланову тематику поетичних творів. Урочисто відкривають і складають поетичний вернісаж славі й величі Лесі Українки відомі, уже знані поети, які мають власні книги: Юрій Ковальський, Валентин Грабовський, Валентина Ксендзук, Лариса Герус, Леся Гудзь, Світлана Антонишин, Валентина Дейнека-Сурова, а також шанувальники поетеси з інших міст: Петро Гоць, Олександр Рисак, Світлана Лелях-Бегутова, Сергій Мохнюк, Микола Радиця.
У другому розділі («Нові імена») презентують свої твори освітяни, засвідчуючи творчу обдарованість і закоханість у геніальну землячку: Любов Твердохлєбова, Наталія Іщук, Наталія Герасимчук, Любов Тимошенко, Ніна Бойко, Надія Музика, Марія Антонюк-Савчук. Відрадно, як щиро, схвильовано і повчально промовляють їхні вуста, в унісон лине спільна закоханість у нескореність видатної землячки, близькі її погляди про вчительство в нашому сьогоденні.
Сергій Руденко, Володимир Даник, Григорій Бондаренко сповнені справжнього патріотизму, чистою совістю і чистим сумлінням, відгукуються віршами на злободенні негаразди сьогодення. Сучасне життя зобов’язує до протистояння злу, непорядності, жорстокості, невігластву, духовній ницості. Підтримую думку — сміливо відстоювати справедливість. Тонкою іронією створюють іронічний ефект, в інтимно-довірливій інтонації застерігають тих, «хто уміє кучеряво жити, / нас обкрадають, нас мордують,/ де ж наша честь, наша гідність», бо несуть у серці Лесине благословення говорити Правду.
В альманасі є розділ «Проба пера». Початкуючі поети Раїса Чич, Валентина Ковальчук, Наталія Кірієнко, Лариса Волкова-Шабадей, Галина Тихонова виявляють впевнено інтерес до поетичного слова.
Найбільше враження, як у вчителя, — від учнівських творів. Читаючи поезії, переповнюєшся радістю, що наша молодь — високопатріотична не на словах, а конкретною роботою, внутрішнім переконанням дійового патріотизму. Який широкий горизонт їхніх душ відкривається, скільки глибини в почуттях про невмирущість моральних цінностей!
Дебют початківців припадає на нелегкий буремний час — учнівське, по-дитячому повчально-довірливе слово, сповнене вірності рідній Україні. Природно, дуже тонко створюють прекрасний, як зоря, ніжний, одухотворений образ поетеси Ліна Липська, Катя Кондратьєва, Олександр Лавренчук, Вікторія Ярмолюк, Анастасія Котвицька, Максим Шльонський, Зоряна Франчук. Привертає увагу, що юні митці розкривають роль натхнення у творчій праці Лесі Українки, наголошують на активність мужнього духу в подвижницькому житті.
Рідною мовою юні митці пишуть творчі перлини, глибоко переконані, що наша мова має конституційне, законне право і ніякими голосними гаслами не варто боротися за її існування.
Чарівною, мелодійною, барвінковою мовою написали прозові етюди Анна Лісовська, Аліна Шпір. Даруйте, без пафосу доходжу висновку: кришталево-чистими рядочками поезій паростки Лесиної плеяди несуть славу про Лесин край, наше сьогодення, геніальну землячку і, наче жива вода з цілющого Лесиного джерела, напувають красою й чарівністю, любов’ю й ніжністю, радістю й добром наші душі, щоб у них воскрешали наші неоціненні духовні обереги.
Упевнена, що ці прекрасні, талановиті люди, які демонструють свою життєву позицію сьогодення, яка відлунюється в поезіях Лесі Українки, досягнуть своєї духовної висоти в поетичній досконалості своєю талановитістю.
Справляє враження художнє оформлення альманаху — редакторський дизайн: блакитний колір неба відбивається блакиттю річкового пейзажу на фоні блакитної троянди. Асоціативне зорове бачення викликає найнесподіваніші асоціації — уявлення за блакитною подібністю. Квіти — втілення краси неперевершеного мистецтва матері-природи, вінцем квітникового світу. Царицею квітів є троянда. Різноманітність її сортів — вражаюча, перед нею схиляються і вирощують із давніх-давен, даючи сортам різні назви, навіть власні. Чайно-гібридна світло-кремова троянда, з приємним яблуневим ароматом, має 60 махрових пелюсток, листя темно-зелене, глянцеве, виведена в ботанічному саду Академії наук України в 1952 р., яку назвали «Леся Українка» (виведена троянда «Шевченко»).
Хоч як щедро природа і її помічники-селекціонери розцвітили нашу землю, але блакитної троянди не подарували. Мрія вивести блакитну троянду їх не покидає, адже вивели чорний тюльпан, чорну троянду. Тепер — черга за блакитною трояндою.
У моєму розумінні цей таємничий блакитний трояндовий колір викликає асоціації таємничості творчості Лесі Українки. 25-річна, уже відома, поетеса пише першу п’єсу «Блакитна троянда» — як доказ, що вона прагне йти глибоко по-новому у творчості.
Літературний альманах — яскраве свідчення популяризації талантів, сили Лесиної аури — тут Лесин дух, тут рідною землею пахне. Над усе мені хочеться, щоб ми прилучилися до поетичного доробку місцевих митців, взяли для себе те вічне, що не вмирає — мистецтво — до нашого духовного спадку, наших духовних цінностей.