Стрілянина на березі річки
Сергій Немиренко й Павло Адамчук (імена в матеріалі змінено) зранку вагалися, чи йти на риболовлю, та коли після похмурих пізніх осінніх днів визирнуло сонце, — вирішили таки йти.
Була вже передобідня пора, коли рибалки дісталися своїх «насиджених» місць. Розташувалися під крислатою старою вербою. Закинули донні спінінги, на кінчики яких почепили невеличкі дзвоники.
Сергій засумнівався:
— Чи братиме що?
Павло був налаштований оптимістичніше:
— А чого їй не ловитися? Повинен лящ гуляти, короп. Сам знаєш, що лящі навіть взимку беруть. Забув, як у льодостав з лунок тягали? Он за тим згином ріки.
— Та пам’ятаю.
— То й нема чого суму наганяти.
Легенько дзвякнув дзвоник на крайньому Сергієвому спінінгу.
Потім ще раз. І за тим усе затихло.
— Мабуть, дріб’язок смикав.
— Не інакше.
Лише десь через години півтори Павло витягнув першого кілограмового ляща. А за хвилин десять-п’ятнадцять поталанило і Сергію — він також зловив ляща, але трошки меншого від Павлового. Однак тішилися виловом однаково.
А трохи згодом Немиренко й Адамчук помітили трьох незнайомців на тому березі. Вони вийшли з-за кущів, що вже майже скинули з себе все листя. Чоловіки обережно підступили до води і пильно почали роззиратися навколо. Подовгу зупиняли погляди на двох рибалках з протилежного берега.
Річка в цій місцині була чи не найширшою в окрузі, з добрих півсотні метрів.
— Рибнагляд чи що? — припустився думки Сергій.
— Не схоже, — відказав Павло, стежачи то за снастями, то за трьома незнайомцями.
Однак Сергій і далі допитувався:
— Чому «не схоже»? Адже вони в плямистій формі.
Павло і тут швидко знайшовся на відповідь:
— У рибінспекції інша форма. Принаймні один з них мав би в ній бути.
Сергій заусміхався:
— Усе ти знаєш!
— Доводилося з ними зустрічатися.
— Невже браконьєрством займався?! — здивовано спитав Сергій.
— Та ні. Просто часто їх бачив на річці.
Сонце поволі ховалося за темну хмару на обрії.
Дзвоники мовчали.
А молодики на тім березі, якийсь час ще позиркавши на двох рибалок, почали нагнічувати гумовий човен.
— Я так гадаю, — спостерігаючи за чоловіками в плямистій формі, мовив Павло, — що вони не спінінгами ловитимуть рибу.
— А чим? — наблизився Сергій до приятеля.
— Або вони ставитимуть сітки, — по хвилі відказав Павло, — або зніматимуть їх.
— Як «ставитимуть-зніматимуть»?! — змінився на обличчі Сергій. — І не зважатимуть на нас?! Що в нас закинуті спінінги?!
— Дурбелики ще не перевелися…
Тим часом двоє в човні відштовхнулися від берега. Підпливли до прибережного лозняку. Один із човнярів потягнувся до гілляк.
— Відв’язують кінці сіток, — резюмував Павло. — Я мав рацію.
— Бачу, — напружено відказав Сергій, стискуючи кулаки. — От скотиняки!
— Не те слово.
— І що робитимемо?
— Спочатку ласкаво їх попросимо. Гей, хлопці! — Павло гукнув до браконьєрів. — Дайте ж рибу половити!
Ті лише насмішкувато і мовчки поглипали на рибалок, продовжили витягати в човен сітку, на якій то там, то там стріпувалася риба.
Сергій на таку наглість пригрозив:
— Зараз подзвоню до рибінспекції! — і потягнувся до кишені по мобільник.
Браконьєри на якусь хвилю зупинися. Ніби здивовано вирячилися на рибалок.
А один з них щось на мигах показав тому, що лишився на березі.
І за мить той зник у кущах. Незабаром він повернувся з рушницею невідомої марки в руках і, ошкірившись, голосно проказав:
— А це бачите?
Рибалки сторопіли.
Та за хвилю Павло посміливішав:
— Заховай свою пукалку! А то матимеш проблеми!
І той вистрілив.
Павло зойкнув і схопився за плече.
— От скотиняки! — вичавив він. — Зачепили. — І Павло, ступивши кілька кроків до верби, присів, притулився до шорсткуватого стовбура.
До нього підскочив Сергій:
— Куди?
— Та в плече.
— Знімай куртку. Кров… От гади! — І Сергій, швидко видобув з кишені своїх джинсів мобільний телефон, почав викликати поліцію.
Браконьєри, скинувши у воду сітку, щодуху погребли до рибалок. Однак раптом сповільнили хід. Потім про щось перекинувшись кількома словами, вони повернули до свого берега. А ще за якийсь час взагалі зникли з поля зору.
— Ото половили рибу, — тамуючи біль у плечі, проказав Павло.
А Сергій ретельно натискав кнопки мобільного телефону…
Була вже передобідня пора, коли рибалки дісталися своїх «насиджених» місць. Розташувалися під крислатою старою вербою. Закинули донні спінінги, на кінчики яких почепили невеличкі дзвоники.
Сергій засумнівався:
— Чи братиме що?
Павло був налаштований оптимістичніше:
— А чого їй не ловитися? Повинен лящ гуляти, короп. Сам знаєш, що лящі навіть взимку беруть. Забув, як у льодостав з лунок тягали? Он за тим згином ріки.
— Та пам’ятаю.
— То й нема чого суму наганяти.
Легенько дзвякнув дзвоник на крайньому Сергієвому спінінгу.
Потім ще раз. І за тим усе затихло.
— Мабуть, дріб’язок смикав.
— Не інакше.
Лише десь через години півтори Павло витягнув першого кілограмового ляща. А за хвилин десять-п’ятнадцять поталанило і Сергію — він також зловив ляща, але трошки меншого від Павлового. Однак тішилися виловом однаково.
* * *
А трохи згодом Немиренко й Адамчук помітили трьох незнайомців на тому березі. Вони вийшли з-за кущів, що вже майже скинули з себе все листя. Чоловіки обережно підступили до води і пильно почали роззиратися навколо. Подовгу зупиняли погляди на двох рибалках з протилежного берега.
Річка в цій місцині була чи не найширшою в окрузі, з добрих півсотні метрів.
— Рибнагляд чи що? — припустився думки Сергій.
— Не схоже, — відказав Павло, стежачи то за снастями, то за трьома незнайомцями.
Однак Сергій і далі допитувався:
— Чому «не схоже»? Адже вони в плямистій формі.
Павло і тут швидко знайшовся на відповідь:
— У рибінспекції інша форма. Принаймні один з них мав би в ній бути.
Сергій заусміхався:
— Усе ти знаєш!
— Доводилося з ними зустрічатися.
— Невже браконьєрством займався?! — здивовано спитав Сергій.
— Та ні. Просто часто їх бачив на річці.
* * *
Сонце поволі ховалося за темну хмару на обрії.
Дзвоники мовчали.
А молодики на тім березі, якийсь час ще позиркавши на двох рибалок, почали нагнічувати гумовий човен.
— Я так гадаю, — спостерігаючи за чоловіками в плямистій формі, мовив Павло, — що вони не спінінгами ловитимуть рибу.
— А чим? — наблизився Сергій до приятеля.
— Або вони ставитимуть сітки, — по хвилі відказав Павло, — або зніматимуть їх.
— Як «ставитимуть-зніматимуть»?! — змінився на обличчі Сергій. — І не зважатимуть на нас?! Що в нас закинуті спінінги?!
— Дурбелики ще не перевелися…
Тим часом двоє в човні відштовхнулися від берега. Підпливли до прибережного лозняку. Один із човнярів потягнувся до гілляк.
— Відв’язують кінці сіток, — резюмував Павло. — Я мав рацію.
— Бачу, — напружено відказав Сергій, стискуючи кулаки. — От скотиняки!
— Не те слово.
— І що робитимемо?
— Спочатку ласкаво їх попросимо. Гей, хлопці! — Павло гукнув до браконьєрів. — Дайте ж рибу половити!
Ті лише насмішкувато і мовчки поглипали на рибалок, продовжили витягати в човен сітку, на якій то там, то там стріпувалася риба.
Сергій на таку наглість пригрозив:
— Зараз подзвоню до рибінспекції! — і потягнувся до кишені по мобільник.
Браконьєри на якусь хвилю зупинися. Ніби здивовано вирячилися на рибалок.
А один з них щось на мигах показав тому, що лишився на березі.
І за мить той зник у кущах. Незабаром він повернувся з рушницею невідомої марки в руках і, ошкірившись, голосно проказав:
— А це бачите?
Рибалки сторопіли.
Та за хвилю Павло посміливішав:
— Заховай свою пукалку! А то матимеш проблеми!
І той вистрілив.
Павло зойкнув і схопився за плече.
— От скотиняки! — вичавив він. — Зачепили. — І Павло, ступивши кілька кроків до верби, присів, притулився до шорсткуватого стовбура.
До нього підскочив Сергій:
— Куди?
— Та в плече.
— Знімай куртку. Кров… От гади! — І Сергій, швидко видобув з кишені своїх джинсів мобільний телефон, почав викликати поліцію.
Браконьєри, скинувши у воду сітку, щодуху погребли до рибалок. Однак раптом сповільнили хід. Потім про щось перекинувшись кількома словами, вони повернули до свого берега. А ще за якийсь час взагалі зникли з поля зору.
— Ото половили рибу, — тамуючи біль у плечі, проказав Павло.
А Сергій ретельно натискав кнопки мобільного телефону…
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні