Повітряний акробат «Cirque du Soleil»: «Люблю цю роботу — літати під куполом»

Повітряний акробат «Cirque du Soleil»: «Люблю цю роботу — літати під куполом»

Випадковості часом гартують дуже несподіваний сюжет людського життя. Володимир Клавдіч, артист найвідомішого у світі цирку — «Cirque du Soleil» (у перекладі «Цирк Сонця») — навіть подумати не міг колись, що з борцівського килима в 16 років йому доведеться потрапити під купол цирку. Нині повітряному акробату — 41, усі роки циркової роботи він провів не на землі, а в повітрі. «24 роки я літаю під куполом», — із цих слів почалося наше інтерв’ю. Як виявилося, Володимир декілька років навчався в новоград-волинській 7-й школі, а потім його завертіло в круговерті життя аж до канадського Монреалю, де базується «Cirque du Soleil».
У складі трупи «Цирку сонця» він об’їхав пів світу: сьогодні — Аргентина, завтра — Бразилія, післязавтра — нові обрії. І завжди поруч із ним — його сім’я: дружина і чотири сини, кожен із них народжений у різних країнах.
Пандемія внесла корективи в усе на планеті. Яскравий, видовищний, грандіозний «Цирк Сонця» також змушений був припинити діяльність. Доки гастролі не відновлені, Володимир повернувся в Київ, де мешкає з сім’єю. У Новограді-Волинському живуть батьки й друзі повітряного гімнаста цирку «du Soleil», тож час від часу він буває в нашому місті.

— Мій батько служив у Новограді-Волинському, потім ми поїхали з ним у Монголію, через сім років повернулися в Новоград, де я пішов у восьмий клас. У Монголії я захопився хокеєм і дуже хотів продовжувати цим займатися в Україні. Але в Новограді не було хокею і досі немає. Ми навіть їздили в Київ, щоб я займався на льоду. Але потрібно було мати столичну прописку і тренуватися при хокейній команді «Сокіл». Єдиний спорт, який був більш-менш розвинений у Новограді, — це була вільна боротьба, тож у мене не було варіантів, я пішов тренуватися. Після перших вдалих змагань мене забрали навчатися в Харківський спортивний інтернат. Боровся я непогано, декілька разів був призером чемпіонату України. Закінчив Харківську державну академію фізичної культури, за освітою — тренер з вільної боротьби.
— Робота в столичному цирку — досить цікавий поворот подій у кар’єрі спортивного тренера. Як ви кажете, доля тоді вдало «пожартувала»?
— Так (сміється — авт.). У цирк я справді потрапив зовсім випадково. Якось прийшов у наш спортивний інтернат чоловік, який шукав міцних хлопців. Запитав, чи хочу я працювати артистом. Я подумав, що то жарт такий, бо жодного поняття про роботу циркачів не мав. А він сказав: «У нас навіть ведмедів навчають і тебе навчать». Прийшов на кастинг, мене одразу зарахували. Отак «пожартували». Із 1996-го року працюю в цирку, з 16 років.
На початку навіть не знав, чи боюся висоти. Під час трюків ми літали без страховки, лише сітка була натягнута внизу. Треба було працювати акробатично, кидати акробатів і ловити, для цього завжди тримати себе у формі. У першу поїздку в 99-му році ми поїхали з цирком у Південну Америку, потім у Тайланд. Згодом наш номер розвалився, це був 2004-й рік.
— А потім — знову випадковість, яка привела вас у Монреаль? Чи могли ви подумати, дивлячись по телевізору видовищні виступи трюкачів, акробатів, еквілібристів, клоунів і жонглерів «Цирку Сонця», що колись вони стануть вашими колегами?
— Це цікава історія. Брат мені сказав: «Вишли своє відео на кастинг у «du Soleil». Я посміявся, але ризикнув і вислав. Через два місяці мені зателефонували і запитали, чи не хочу я там працювати? Звісно, я хотів. У 2004-му я потрапив у циркову шоу-програму «Corteo» («Кортеж»), вона саме створювалася.
Довго не вірилося, часто приходили думки: «Як я тут опинився?!» Зрозуміло, на початку були скутими рухи, опановував страх, відчувалися ризик, адреналін. Потім спрацювався, увійшов у професійний ритм. Обожнюю цю роботу. Завдяки їй маю змогу розвиватися, мандрувати й бачити світ.
З 2013 я почав не лише виступати, а й тренувати артистів у партерному польоті. Наш цирк — багатонаціональний, артисти в ньому задіяні звідусіль. Лише в нашій програмі працюють представники тридцяти країн. Зокрема, Нова Зеландія, Австралія, Бразилія, Аргентина, Америка, Європа, країни колишнього Радянського Союзу.
— Наскільки складно працювати в інтернаціональній команді?
— Мені зовсім не складно, складніше для мене працювати в Україні. У «du Soleil» більш професійний підхід: якщо знаєш роботу, працюєш кваліфіковано — до тебе жодних претензій не існує. Усе чітко й організовано. В Україні людям часто заважають невміння відокремити роботу від особистого, на це впливають внутрішні конфлікти, заздрощі, незадоволення життям.
— Як відбувається підготовка до виступів?
— Щодня проходять тренування. Окремо кожен артист займається власною фізичною підготовкою. З нами на гастролі постійно їздить велика сервісна команда. У великих містах зупиняємося часом на два місяці, маємо для цього власну базу, також зупиняємося в готелях. Перед шоу — мейкап, розминка, огляд «кью» (усі виходи на арену). Артисти не лише в номерах задіяні, допомагаємо персоналу, страхуємо один одного, ставимо декорації тощо.
Сьогодні «du Soleil» — це всесвітньо відомі шоу-програми, у яких циркове мистецтво поєднується з музикою, дизайном, хореографією, навіть фігурним катанням.
У циркових шоу ніколи не задіяні тварини — це принципова позиція. Сучасні проєкційні і мультимедійні технології, світловий і звуковий супровід, масштаби сценічного простору — це не просто цирк зі світовим ім’ям, а справжня імперія вражень.
— Свій перший виступ у «Цирку Сонця» пам’ятаєте?
— У Монреалі, 2005-й рік. Уявляєте, шоу тоді зупинилося через те, що комп’ютери «зависли»… Шоу дуже технічне, на техніці багато чого зав’язано, тож це була катастрофа. Пам’ятаю, в якому подиві був колектив, і як не намагалися швидко полагодити, але на це пішло понад півгодини. Дивовижно, але авторитет цирку настільки високий, що глядачі думали, що то була не поломка, а задум такий. Тож перше шоу, на якому я виступав, було досить нервовим.
— Через закриття шоу в результаті пандемії «Цирк Сонця» оголосив про банкрутство?
— Так. Зараз взагалі жодних шоу немає, а податки треба платити, тож цирк оголосив про банкрутство. Рестарт планують зробити в наступному році.
— Ви маєте намір повернутися до роботи в «du Soleil»?
— Обов’язково. Зараз я вдома, для мене це великий стрес, адже раніше за місяць я три-чотири рази літав в інші країни. То був такий буденний спосіб життя. Звісно, планую повернутися до улюбленої роботи. Поки що ходжу в спортзал, щоб підтримувати фізичну форму. Більше часу проводжу з сім’єю.
— Ваша професійна діяльність настільки щільно сплетена з життям, що одне — немислиме без іншого. Навіть діти народжувалися у вас під час гастролей?
— Так, один мій син народився в Канаді, інший — у Барселоні, ще два — в Україні: у Житомирі та в Києві. Потім прийшов час, коли літати з трьома дітьми стало складно, довелося підписати новий контракт: 7 тижнів працював, 5 — був удома.
— Повітряні гімнасти раніше йшли на пенсію через 15 років роботи, а як зараз?
— Зараз через 20 років. Фізичні навантаження, коли тіло швидше зношується, — привід швидше виходити на пенсію. Я вже отримую пенсію, але планую ще працювати, маю для цього і сили, і бажання. Мій керівник працював до 54-х років. У нас є люди, які працюють довше, до 60-ти. Вони вже ходять не так швидко, а під куполом продовжують літати…
— Вам часто доводиться спостерігати виступи колег зі сторони? Що відчуваєте в такі моменти? Чи хвилюєтеся, як пересічні глядачі цирку?
— Ще більше хвилююся, бо знаю роботу зсередини. Із професійної точки зору цікаво, але мені більше подобається бути учасником процесу, аніж споглядачем. Коли працюю, то я відповідальний за процес, це мені дає впевненість. Там, зверху, більшість людей навіть стояти побояться. Не те, що кидати чи ловити когось. Спробуйте просто постояти на краю урвища або зробити сальто в повітрі, на висоті. Тоді зрозумієте. У роботі повітряних трюкачів важливо довіряти одне одному.
— На відомій туристичній атракції — найвищому скляному мості в Китаї, вам було б страшно перебувати чи ні?
— Було б страшно, бо добре знаю, що таке висота. Але є людський страх, а є впевненість у собі. Ми постійно тренуємося робити трюки в повітрі, тому впевнені у своїх уміннях, хоч 100% гарантії ніколи не існує. Висота моєї роботи не захмарна — 7 метрів, але цього достатньо, щоб упасти й зламати собі щось. Кидаємо лише дівчат-гімнасток, вони легші, разом із тим у них більше присутній психологічний момент, хвилювання, страх. Над цим теж працюємо, щоб подолати. Був випадок, коли акробат невдало впав і загинув.
— Зарплата трюкачів виправдовує професійний ризик?
— Виправдовує. Солісти отримують дещо більше, ніж учасники групових номерів. Гонорар залежить від досвіду роботи. Суми називати я не можу: це заборонено контрак-
том.
— Час на відпочинок у вас є?
— Намагаємося знаходити. Четвертий рік поспіль відпочиваємо з сім’єю в Греції.
— Як видно з фото, ви часто робите з синами акробатичні підтримки, піраміди, навчаєте їх триматися в повітрі, робити сальто. У майбутньому бачите своїх синів цирковими артистами?
— Батьки мене не привчали до цирку, швидше до спорту. І я спеціально своїх дітей до цирку не готую, наші трюки — це елемент спільного дозвілля. Мрію про хорошу долю для синів, а з професією ще визначимося.
— Плануєте жити в Україні, у Києві, чи не виключаєте можливості колись жити з сім’єю за кордоном?
— А де ще жити в Україні, як не в Києві (сміється — авт.)? Не знаю, де житиму згодом, усе залежить від того, де працюватиму.
— Що ж, дякую за цікаву розмову. Сподіваємося невдовзі побачити вас під куполом відновленого «Цирку Сонця»!
— Щиро дякую!
Юлія КЛИМЧУК

Довідка: «Цирк Сонця» налічує понад 4 тисячі осіб, які працюють у різних трупах, що дозволяє компанії давати вистави в декількох точках світу одночасно. Цирк пропонує видовищні вистави, постановки здійснюють на арені під тимчасовим шатром (шапіто), на постійній цирковій арені або на театральній сцені. Річний виторг цирку перевищує 810 млн доларів.
Про «Цирк Сонця» кажуть, що він вдихнув нове життя в циркове мистецтво. Поряд із суперзірками популярної музики він розважав публіку під час 74-ої церемонії вручення премії «Оскар», 50-й ювілейній церемонії «Греммі» і матчу «Супербоул XLI».
Його досягнення нагороджені провідними преміями циркового світу. У 2009 році в Москві цирк відкривав фінал музичного конкурсу «Євробачення». У 2010 році цирк виступав на конференції ЄC. У 2011 році — у Києві з шоу «Saltimbanco», а востаннє відвідував столицю в лютому 2020-го.